Цього року 1 вересня знову буде для нас особливим. Уже вдруге за останні чотири роки. Слідом за Кирилком наш менший, Матвійко, змінить групу в «Сонечку» на кабінет першого класу Новосанжарського НВК. За плечима у нього — не багато, не мало — чотири роки дитячого садочку. А от перед школою ми, як і всі батьки, звісно, хвилюємося. Він ще не надто добречитає, а коли рахує, то частіше намагається вгадати результат, аніж справді проводить у голові якісь обрахунки. Натомість у свої шість може десять разів підтягтися на турніку.
Він називає усіх військових «воїнськими» і досі вірить у листи від піратів, які я періодично читаю йому з Кирилком, вигадуючи усе нові та нові пригоди. Він іще остаточно не визначився: стане колись поліцейським чи буде у майбутньому українським «воїнським», чи водієм авто на перегонах. Але у нього ще буде принаймні років десять на серйозні роздуми.
1‑го вересня він уперше сяде за шкільну парту. І мені дуже не хочеться, аби він розчарувався. Не хочеться, аби у школі його, такого цікавого, незвичайного і самобутнього, зрештою зламали під існуючу систему, знеособили, позбавили особистої думки, максимально соціалізували та зробили схожим на інших. Я щиро вірю, що українська освіта за найближчі кілька років таки модернізується. І стане більш схожою якщо не на фінську, то, принаймні, на американську. І у школі наших дітей вчитимуть не лише запам’ятовувати, але й мислити. Не лише дотримуватися дисципліни і сидіти рівно, але й не боятися проявляти свою індивідуальність. Не лише погоджуватися і здаватися під тиском аргументів старших і досвідченіших, а вміти сперечатися і відстоювати власну думку.
Я не певен, що Матвій вчитиме у школі російську. Принаймні, Кирилко вже три роки успішно цього не робить. Але дуже хочу, щоб він вільно володів англійською, яку відтепер вчитиме разом з іншими дітками з першого класу. Просто тому, що вважаю англійську дійсно мовою міжнародного спілкування. І володіння нею у майбутньому відкриватиме для нього нові можливості. Ну а якщо він раптом захоче жити у Москві, Мінську чи, приміром, у Астані, то доведеться вже їм миритися із його полтавською говіркою.
Перед 1 вересня, як і більшість батьків, ми хвилюємося. Але насправді знаємо, що у нашого першокласника все обов’язково буде добре.
Усіх — із Днем знань!
