Цього тижня на вулицях Нових Санжар найбільше обурювались пенсійною реформою. Точніше, перерахунком пенсій. Тема «кому, скільки і чому добавили» одразу стала найпопулярнішою у розмовах людей старшого віку. Переважна більшість результатами реформи (і перерахунком) обурювалась. Одні — тим, що їм перерахували і не додали нічого. Інші — тим, що їм додали лише 200 гривень, а от комусь нарахували зверху 400! А декому, подейкують, додали цілих 2000! І лише ті, кому дійсно нарахували 2000, мовчали. Можливо, тому, що хвалити реформи у народі якось не прийнято.
Загалом, як і будь-яку реформу, зміну у підході до нарахування пенсій у народі зустріли з підозрою та нерозумінням. Із усіх співрозмовників, з якими довелося обговорювати пенсійну реформу, лише один чоловік спокійно і розважливо визнав, що вона була необхідна і певною мірою відновила справедливість.
— Хочеш більшу пенсію? Більше відраховуй зі своєї заробітної платні! Хочеш пенсію у 5 000, а сам все життя працюєш за 1000 гривень? Шукай кращу і вище оплачувану роботу!
Твереза, поміркована, але цілком непопулярна у народі думка.
Менш обговорюваною у народі, але більш обговорюваною у мережі «Фейсбук», є медична реформа, за яку минулого тижня таки проголосувала Верховна Рада. Частина громадських активістів хором назвала її антинародною і нарекла мало не узаконеним геноцидом українського народу. У той самий час інша частина громадських активістів зустріла прийняття реформи оплесками. Перша частина лякає українців, що медицина тепер стане всуціль платною, дуже дорогою і недоступною простій людині. Друга частина пояснює, що більшість медичних послуг і зараз є платними (але неофіційно). Після реформи буде чітко визначено, на яку медичну допомогу громадянин може розраховувати абсолютно безкоштовно, а за яку йому (цілком законно й офіційно) доведеться заплатити. Крім цього, після реформи заробітна платня лікаря напряму залежатиме від якості надання ним послуг і кількості задоволених пацієнтів.
Але і ця реформа народу не до душі. По-перше, тому, що незрозуміла. Фейсбук читає порівняно невелика кількість новосанжарців, а серед людей старшого віку (саме вони частіше звертаються до лікарів) — лише одиниці. А серед тих, хто таки читає Фейсбук чи відвідує інші Інтернет-ресурси, мізерно мала частина тих, хто знайде час і бажання, щоб таки прочитати той медичний закон. По-друге, тому що непопулярна. Ну як так, у країні, де медицина роками була безкоштовна, сказати: а завтра ви будете платити зо оце й оце! Людям таке не подобається. Сунути лікарю пляшку коньяку та коробку цукерок — так це ж нормально, це ж замість «спасибі», а заплатити за відвідини ті самі 100–200 гривень (які ви витратите на коньяк і цукерки), так це ж якийсь загниваючий капіталізм виходить, правильно?
Хоча і тут знаходяться одиничні, але тверезо мислячі люди, які кажуть приблизно наступне:
— А мені, чим безкоштовно сидіти у черзі, штовхатися, псувати нерви, потім прийти до засмиканого лікаря, який тебе бачити не хоче і вилікувати тебе не зацікавлений, краще прийти платно, але у визначений час і до спеціаліста, який розуміє, що я йому плачу гроші, тому він мені надасть якісну послугу. Щоб я потім прийшов до нього ж, а не до іншого лікаря.
Про це говорять, але небагато і неголосно. Тому що розумні та тверезомислячі люди у суспільстві є, а от популярних реформ — немає.
