19 січня у Нових Санжарах поховали бійця 54-й бригади Сергія Іванова. Попрощатися із загиблим воїном приходять сотні людей.
Смерть на Світлодарській дузі
19 січня Нові Санжари попрощалися із бійцем 54‑ї бригади Сергієм Івановим. Напередодні його тіло привезли до містечка мікроавтобусом бригади із написом «вантаж 200». На бутенківському повороті машину із тілом загиблого бійця зустрічає колона автомобілів із Нових Санжар. У останній дорозі додому воїна супроводжує тужливий плач автомобільних клаксонів. Дехто із перехожих новосанжарців, зрозумівши, із якого приводу сигналять авто, знімають шапки і зупиняються на узбіччі дороги.
29‑річний Сергій Іванов із позивним «Акула», старший сержант, командир бойової машини, загинув 17 січня у районі Світлодарської дуги. Легкоброньований МТ-ЛБ, на якому до позицій їхали сім українських військових, через сніг з’їхав із наїждженої колії і підірвався на невідомому вибуховому пристрої. Водії Дмитро Беляєв із Запорізької області та командир Сергій Іванов загинули на місці. Ще п’ятеро військових отримали поранення.
Остання дорога солдата
Провести Сергія Іванова у останню путь приходять кілька сотень новосанжарців, приїздять побратими-військовослужбовці із 54‑ї бригади. І доки священики відспівують загиблого на війні, більшість присутніх не стримують сліз.
Після прощання померлого із рідною домівкою мікроавтобус із тілом Сергія Іванова вирушає до центрального кладовища Нових Санжар. Попереду рухається колона учасників АТО. Атовці несуть синьо-жовтий прапор України, червоно-чорний прапор боротьби та портрет загиблого воїна.
У центрі селища колону зустрічають сотні новосанжарців. Більшість із них стають на коліна, віддаючи останню шану земляку, який у час війни взяв до рук зброю, щоб захистити державу і загинув, боронячи її. Із динаміків, встановлених на центральній площі, лине «Пливе кача». Багато людей не стримують сліз.
Колона зупиняється. Із динаміків лунає голос Сергія Іванова, фрагмент його інтерв’ю, яке він дав під час візиту додому журналістам районної газети. У інтерв’ю Сергій говорить, що є люди, народжені для миру, а є ті, хто народжений для війни, для захисту інших від неї. Саме тому Сергій Іванов пішов воювати у 2014‑му спочатку у складі 93‑ї бригади, а потім, у 2015‑му, підписав контракт із 54‑ою. Він захищав країну від ворога більше трьох років і свій військовий обов’язок виконав до кінця.
Війна, яка триває
Траурна процесія підіймається до кладовища. Біля могили загиблого воїна відбувається траурних мітинг. Командир Сергія, його бойовий побратим, не стримуючи сліз згадує, що воїн із Нових Санжар нічого не боявся і завжди безстрашно ішов на будь-яке завдання. Селищний голова Інна Коба приносить співчуття родині, прохає друзів та знайомих допомагати сім’ї і зазначає, що українці не хочуть війни, хочуть, щоб вона якнайшвидше закінчилась і перестала забирати життя синів, батьків і братів.
Голова Новосанжарської райдержадміністрації Сергій Бульбаха, колишній військовослужбовець 93‑ї бригади, досить різкий у своїй промові.
— Ми занадто розслабилися! Ми стільки часу не ховали наших хлопців і через це нам здавалося, що війна десь, але не у нас! А війна триває! І кожному із нас треба жити так, щоб ця країна нарешті змінилася, щоб жодна смерть за Україну не стала марною!
Труну із тілом Сергія Іванова опускають у могилу під трикратні постріли із автоматів. Свіжий пагорб землі на ній люди одразу вкривають вінками та живими квітами. Прощавай, «Акуло»…
