Ось згадав дискусію кількарічної давності, у якій довелося брати участь. Дискутував із товаришем, вірним православній церкві Московського патріархату. Він очікувано говорив, що існує лише єдина істинна віра. Я — висловлював у цьому сумніви. І задавав питання, у чому ж винні люди, які не знають про існування Московського чи Київського патріархату і, навіть страшно сказати, Ісуса Христа? І як би він, православний, себе повів, якби якийсь мусульманин чи буддист врятував йому життя, а одновірець, навпаки, зрадив?
І як узагалі можна пояснити розділення людей за конфесіями та ще й за чіткою географічною ознакою? Це що, сіли колись давно десь там високо на хмаринці кілька дядьків, яких звуть Ісус, Будда, Магомет, Крішна, сидять, бовтають ногами і вирішують: тобі — Китай, тобі — Індію, тобі — Аравію, тобі — Західну Європу, тобі — Східну? Якось так виходить.
Згадати давню дискусію примусила сусідка, з якою вранці мав розмову на городі. Жінка сказала, що не піде на відзначення Дня примирення 8 травня. Адже в ході тієї страшної війни загинули її родичі. Що ж, це її право.
Я ж зізнаюся в страшній крамолі: ну не люблю я державних свят, пов’язаних із війною. Будь то День примирення чи навіть День перемоги. І те й інше є банальною політикою, стереотипами, нав’язаними меншістю більшості. А люди сліпо вірять у те, що їм нав’язала для своєї вигоди держава. Одні — не можуть пробачити німцям, які давно покаялися і нічого поганого цим конкретним людям не зробили. Інші — примиряються з тими ж німцями, яких теж лише по телевізору бачили, але водночас по відношенню до росіян та тих, хто мешкає на території Донбасу, керуються, знову ж, нав’язаним державою лозунгом «Не забудемо, не пробачимо». Як це? Одним пробачимо, іншим — ні? Це якийсь термін давності і для пробачення існує? Так це вже не віра, а кримінально-процесуальний кодекс виходить. Усім же пробачати потрібно. Про це всі дядьки з хмаринок кілька тисячоліть тому казали.
Або інший стереотип — братні народи. Як це? Сьогодні брати — росіяни, завтра — поляки, післязавтра — американці. Та немає ніяких братніх народів у природі. І не було ніколи. Та й не всі земляки є між собою братами по духу. Це що, українець Онопрієнко, який убив кілька десятків людей, мені брат? А росіяни Достоєвський чи Гребєнщіков — ні?
А взагалі, примирюватися потрібно. Адже протягом тисячоліть існування людської цивілізації «братні» народи завзято і дружно один одного знищували. Англійці — французів, європейці — арабів. І навпаки. І так далі, і тому подібне. І нічого, усі примирювалися. Інакше, людство давно зникло б із цієї прекрасної планети.
Дядьки з хмаринок якраз про це і говорили. От тільки біда, що їх так і не послухали. І не слухають. У церкву свого патріархату ходять, паски чи мацу їдять. А ось пробачати так і не навчилися.
