Хочу своїм листом розповісти про враження від центральної районної лікарні в місті Кобеляки.
Моєму сину Єгору щойно виповнилося 4 роки. У ніч на 11 січня в нього розболівся зуб. Вранці ми з чоловіком повезли його до Кобеляцької райлікарні. Дорога з Біликів зайняла близько години часу, бо так її розчистили, особливо на ділянці в селі Ліщинівка, що ми не їхали, а повзли, наче тюлені, на пузі авто.
У реєстратурі я запитала, чи є в них дитячий стоматолог. Мене запевнили, що є. Прийшовши до кабінету на третьому поверсі, ми зайняли чергу. Зазначу, що дитина весь час голосно плакала. Прочекавши цілу годину, ми не дочекалися допомоги. Я три рази заходила в кабінет, щоб хтось зі стоматологів оглянув сина, на що мені кожного разу відповідали, що в них зайнято. За цей час із кабінету вийшло два пацієнти, але в них усе одно було зайнято. У мене виникло питання: нові пацієнти до лікарів що, через вікна на третій поверх потрапили? Згодом, не дочекавшись допомоги, ми звернулися до завідуючої стоматологічним відділенням і отримали відповідь, що в них не працює машина. Лише на нашу вимогу про огляд ротової порожнини дитини нас відвели до хірурга-стоматолога, де, оглянувши, поставили діагноз «глибокий карієс». Дали номер телефону ОДСП в місті Полтава.
Але настала негода, пішов сильний сніг, і про поїздку до Полтави, з таким станом доріг як Кобеляки — Білики, не було й мови. Зубний біль вгамували народними засобами.
Найголовніше, що я хотіла донести цим лікарям, що вони бездушні і черстві люди. Ніякої допомоги від них не дочекаєшся, хіба що помреш від болю в стінах їхньої лікарні, біля кабінету стоматолога.
