Не буду приховувати, що ця редакційна стаття була написана під враженням від зустрічі з кобеляцьким міським головою. Минулого тижня довелося побувати в нього в кабінеті разом із групою кобелячан. Люди прийшли висловити своє невдоволення роботою влади і ввіреного їй комунального підприємства. Роботою не взагалі, а на конкретній ділянці відповідальності. Мова йшла про розчищення міських доріг і тротуарів від снігу.
Натомість почули вже звичні відмовки — про змовників‑ворогів, які заважають працювати, та відомі лише міському голові потойбічні сили, які постійно шкодять. Своєї особистої провини у незадовільній ситуації з дорогами Олександр Копелець так і не визнав. Щоправда, фраза «перший снігопад ми прозівали» пролунала. У ній ключовим є слово «ми». Тобто, провина колективна, отже — фактично, нічия.
А ось коли мова зайшла про розподілення міських грошей, то тут уже пролунало «я заробив». Він, бачте, працює, а інші Бог-зна чим займаються.
І от, вислуховуючи весь оцей черговий потік свідомості, одразу пригадав: «Десь я все це чув. Або читав». Був підключений Гугл на допомогу. І швиденько знайшовся текст із визначенням відмінностей між успішними та неуспішними людьми. Він і став основою цієї редакційної. Адже, як правило, ми не використовуємо занадто розлогих цитат. Тому й називається стаття «нетиповою».
Звичайно, практично в кожної людини власне тлумачення поняття успішності. Багато хто, будучи, по суті, класичним лузером, тобто невдахою, думає, що він успішний.
Якось так.
