Чай і каша проти Фейсбука

Чай і каша проти Фейсбука

Після виходу у світ попереднього номера «ЕХО» мав розмову із одним з читачів тижневика. Він є активним політиком місцевого рівня. Чоловік дорікнув автору за песимізм та снобізм, який він побачив у статті. Ну, з приводу снобізму докір приймається. Є такий гріх, спостерігаю за ним і сподіваюся позбутися. А ось із приводу песимізму не погоджуюся. Що поганого чи песимістичного в бажанні не залежати від влади та не сподіватися на диво? Як на мій погляд, це більше схоже на здоровий прагматизм.

А песимістами якраз є ті люди, які, чомусь, не вірять у власні сили, натомість покладаються на чергового месійку, якого вони приведуть у владу, кинувши папірця в урну для голосування і «помивши руки». А буде саме так.

Днями підвозив іншого земляка. Він — пенсіонер, але й до цього часу працює, веде досить активний спосіб життя. У тому числі, цікавиться політикою, дивлячись телевізор та відвідуючи різні агітаційні заходи, що відбуваються на теренах Кобеляцького району. Чоловік розповідав про один з таких заходів. Відбулася зустріч з політиком, який всерйоз претендує на те, щоб стати депутатом Верховної Ради. Судячи зі слів співрозмовника, усе відбувалося згідно із прийнятими в Україні політтехнологічними канонами: була агітація, яка супроводжувалася роздачею каші, чаю та газет. Тобто — знову була «шара».

Виступ політика співрозмовнику-пенсіонеру сподобався. І, судячи з його емоцій, він проголосує за того, хто безкоштовно пригощав чаєм і кашею. І таких людей, які за своїми настроями схожі на мого випадкового попутника, дуже багато. На минулих виборах вони привели у владу політика, за якого «агітували» безкоштовними окулярами, аспірином та іншими пігулками. І, швидше за все, знову віддадуть право приймати закони черговому кашовару.

Пенсіонер запитав, як я особисто ставлюся до політика-кашовара. Негативно ставлюся. Але моє ставлення нічого не змінить. Політики успішно використовували і використовують ті засоби досягнення мети, які діють. Якщо можна купити голоси за двадцять, тридцять, сто гривень, витрачених на кашу, чай чи аспірин для середньостатистичного виборця — їх і витратять.

Безумовно, далеко не всі виборці в Україні «ведуться» на нібито безкоштовні подачки з боку політиків. Уже виросло покоління зовсім не радянських людей, вони не відчувають потреби в «батькові», який розкаже, пообіцяє і кашею нагодує. У них, у таких людей, подібні методи агітації навпаки викликають реакцію відторгнення. Але для таких виборців політтехнологи придумали нову досить технологічну «фішку». Для них створили так званих віртуальних політиків. Цілі партійні організації успішно функціонують, навіть не створюючи реальні осередки на місцях. Навіщо витрачати сили і гроші для пошуку та утримання осередків у містах, селах і районах, коли достатньо телевізійної картинки та регулярних повідомлень та заяв у соцмережах? Це — дешевше, швидше і простіше. Достатньо мати кількох авторів, які писатимуть хороші тексти, і певну кількість грошей для появи у телеефірах. Як свідчить український досвід, така практика є досить успішною. Одна політична сила, будучи суто віртуальною, навіть в парламент на минулих виборах пройшла. А зараз віртуальний кандидат є одним з лідерів президентських перегонів. У чоловіка немає нічого — ні досвіду, ні реальних справ, ні партії у її традиційному розумінні, але його хочуть зробити президентом. І цілком можливо, що зроблять.

Усе це є. Усе це відбувається у нас на очах. Але не потрібно робити з цього трагедії. Констатація факту не робить його песимістичним чи оптимістичним. Це лише констатація факту. Ну таке в нас зараз суспільство. Значна його частина «ведеться» на гречку та кашу, інша велика частина вірить у телевізійного чи інтернет-месію. Напевне, через це потрібно пройти. Пройти, щоб зрозуміти, що на кущі ожини не виростуть апельсини. А для того, щоб змінилися політики, необхідно щодня, щогодини змінюватися самому. Адже вони, політики, є виключно відображенням стану суспільства.

А для того, щоб змінюватися, необхідно думати. А процесу мислення, як правило, передує момент сумніву, момент постановки питання. Як сказав колись такий собі Антуан Леонард Тома: «Dubito, ergo cogito, ergo sum» («Я сумніваюся, отже я мислю, отже я є»).

От для цього і пишуться всі ці редакційні, за які доводиться чути докори в снобізмі та песимізмі. Ми сумніваємося, отже мислимо й існуємо. А що може бути оптимістичнішим за наше з вами існування?


Автор: Ігор Філоненко


1 березня, 09:13 | Полтавщина | Редакційна

1. orakul / 1 березня, 14:02
"А процесу мислення, як правило, передує момент сумніву, момент постановки питання" А ще, процесу мислення повинен передувати процес надбання знань. І це - головне. Якщо людина «годується» з телевізора, то вона так і мислитиме, ну тіпа на кущі ожини виросте ожина.
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Редакційна

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації