Мамо, не плач, я повернусь весною,
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду…
Ці слова пісні сповна передають настрій, який панував у Бродщинській ЗОШ І-ІІІ ст. під час проведення заходу, приуроченого відкриттю меморіальної дошки колишньому випускнику школи, учаснику операції об’єднаних сил Олегу Бокочу: мама Надія Степанівна в чорній хустці, сльози на очах у всіх присутніх і дощ на порозі…
Ведучі нагадали інформацію прес-центру ООС від 12 травня 2018 року:
12 травня на всій лінії зіткнень не припинялися бойові дії. Війська сепаратистів порушили режим припинення вогню та 20 разів застосовували 122-міліметрову артилерію, 120 та 82-міліметрові міномети. На Донецькому напрямку інтенсивні бойові дії тривали в районах населених пунктів Зайцеве, Верхньоторецьке, Кам’янка, Новоградське, на Авдіївській промзоні та на околицях Мар’їнки. Під час бойових дій один військовослужбовець загинув, ще чотири отримали поранення.
Саме в Авдіївці Донецької області й загинув наш земляк Олег Бокоч. Він, намагаючись витягти із зони обстрілу пораненого товариша по службі, зазнав поранення голови, яке виявилось несумісним із життям…
Народився Олег 29 листопада 1994 року в с. Миколаївка. По закінченню 9 класу Бродщинської ЗОШ І-ІІ ступенів поступив у Полтавський базовий медичний коледж, де отримав спеціальність фельдшера. Деякий час працював у медичних закладах Полтави й пі-
шов служити за контрактом у Збройні Сили України. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій дивізії, на посаді фельдшера 2-ї десантно-штурмової роти.
12 травня — був останній день його служби (контракт закінчився), а став останнім днем у житті військовослужбовця.
На захід зібрались керівники району, рідні Героя, учасники АТО, волонтери, школярі, односельці. Усі згадували Олега, який був добрим, привітним, мріяв про медицину й упевнено йшов до своєї мети. Вибрав медицину, в майбутньому мріяв стати лікарем. Але тим мріям не судилось збутись…
— Ці стіни пам’ятають Олега Бокоча. У роки його навчання, мабуть, ніхто не міг і припустити, які випробування готує йому доля, — сказав голова районної ради Володимир Кішінський. — він з честю виконав свій обов’язок. І заплатив найдорожчим — віддав життя. А ваш обов’язок, діти, берегти пам’ять про випускника школи, порівнювати свої вчинки й справи з тим, як жив і навчався Олег.
Не могла стримати сліз голова райдержадміністрації Таміла Шевченко:
— Я найперше — жінка, мати, а вже потім — керівник району. І тільки людина, зачерствіла душею, може стримати сльози, коли слухаєш слова «Мамочко, вибач мені за чорну хустину», коли дивишся в очі Степану Васильовичу й Надії Степанівні, які втратили найдорожче — синочка. Це їх біль на все життя.
Вклонюсь Вам за сина, за те, що виховали його патріотом. Вклонюсь усім військовим, які виконували обов’язок у зоні АТО, волонтерам, які впродовж п’яти років підтримують земляків, які служать на Сході України.
Бажаю всім здоров’я і миру, аби матері ніколи не втрачали своїх синів.
Тетяна Вільхова, волонтер:
— Кажуть, доки людину пам’ятають, вона живе. Ми Олежку ніколи не забудемо. Він живий. Він Герой.
Петро Андрушко, районний військовий комісар:
— Мені важко говорити. Він ровесник моєї доньки і міг вибрати інший шлях у житті. Але він вчинив як справжній чоловік: прийняв рішення іти на службу по контракту.
Хіба я міг подумати, оформляючи документи, що так рано обірветься життя юнака?! Вибачте мене, батьки…
Запаливши свічки, хвилиною пам’яті згадали Олега Бокоча й усіх, хто загинув, захищаючи територіальну цілісність України, а батьки, в пам*ять про сина, роздали по шматочку хліба.
Право відкрити меморіальну дошку на приміщенні Бродщинської ЗОШ, надали батькові Героя Степану Васильовичу й учениці Валерії Митько. Дорослі поклали квіти, а діти випустили в небо жовто-блакитні кульки. Не витримало й небо-заплакало дощем…
Ветеранам ООС(АТО) голова райдержадміністрації Таміла Шевченко вручила відзнаки Президента України «За участь в АТО».
