Через кілька днів настане 31 грудня. А за ним — 1 січня. І 2024-й рік змінить вже новий 2025-й. У частини людства, до якої відносяться й українці, прийнято вважати цей день, а точніше, ніч, святковою. Свято називається Новий рік.
Ось уже третє свято українці відзначають в умовах війни. І немає нічого дивного в тому, що ті трагічні події, які ми всі переживаємо, накладають відбиток на все. Зокрема, змінюється і ставлення до самої ідеї святкування.
Думаю, що ще пам’ятаєте, як минулого року в усіх соцмережах постійно перемощували нашвидкоруч зроблене повідомлення з картинкою, в якому закликали не витрачати мільйони і мільярди на встановлення міських та селищних новорічних ялинок. І хоча ніхто й ніде, в жодному місті чи селі, навіть не планував витрачати на це кошти з бюджету, але відверто провокативний пост у соцмережах набув надзвичайної популярності.
Зараз у соцмережах розповсюджують інше повідомлення. Про те, що фронт наближається швидше, аніж свято. І знову в коментарях люди починають сперечатися з приводу того, чи взагалі потрібно відзначати Новий рік в умовах війни.
От автор цих рядків і вирішив витратити трішки свого часу і поцікавитися, чи відзначали люди які-небудь свята в умовах воєн.
Безумовно, вивчити історію усіх без виключення воєн, які розв’язували люди, практично неможливо. Томі для прикладу були взяті Перша і Друга світові.
Короткий екскурс у історію дає змогу зробити однозначний висновок про те, що свята під час воєн таки відзначали. Причому, навіть солдати в окопах. Під час Першої світової британці й німці додумалися на рівні звичайних солдатів заключати перемир’я, виходити з окопів, обмінюватися подарунками і навіть пограли у футбол. Було це 24 грудня 1914 року. І та подія увійшла в історію під назвою «Різдвяне перемир’я».
Щоправда, потрібно уточнити, що святкували тоді Різдво, а не Новий рік. Але сенс події від цього не змінюється. А потім військове керівництво суворо заборонило такі акти братання. І вже наступного дня люди, які сьогодні разом завзято грали у футбол, знову, не менш завзято, стріляли один в одного.
Відзначали Різдво і Новий рік і під час Другої світової. Щоправда, тоді актів братання і перемир’я між солдатами воюючих держав історики вже не фіксували.
У тилу новорічні та різдвяні ялинки теж встановлювали. До речі, саме Друга світова призвела до того, що в побут увійшли штучно виготовлені дерева. Справа в тому, що більшість чоловіків були зайняті війною і рубати дерева було просто нікому.
Взагалі, якби прикро не було це констатувати, але та війна, яку ми зараз переживаємо, не є для цього недосконалого світу якоюсь надзвичайною подією. Усе вже було і до нас. Були і блекаути, і холод, і голод, і розпач від безнадії, і похоронки із фронту.
Але місце і час для встановлення ялинки залишалося завжди. Можливо, через те, що вона нібито мала здатність відганяти нечисту силу. Можливо, для того, щоб зробити свято для дітей, для тих, хто ще не знає і не розуміє, що таке війна і навіщо людям вбивати інших людей, які їм нічого поганого не зробили. Можливо, для того, щоб отримати можливість у ту секунду між роками загадати «щоб він здох». Або — щоб це була остання війна в історії людства. Так, це наївно і по-дитячому. Але аби дорослі були, як діти, то воєн би вже не було.
