Маю власну суб’єктивну думку і, користуючись службовим становищем, нав’язую її оточуючим. Сенс думки в наступному — єдиним генієм серед нині живих українців є Ліна Костенко. Усі інші — більша чи менша дрібнота, а часто і мерзота.
Напевне, геніальність Ліни Василівни і підтверджується тим, що зараз вона мовчить. Мовчить у той час, коли всі навколо галасують. Привід для галасу досить нікчемний — вибори. Але він дав можливість більшості вихлюпнути свою не зайняту нічим конструктивним енергію. Енергію Зла. Люди готові ледве не горлянки один одному рвати за двох чоловіків, яких зовсім не знають. Люди завзято розповсюджують у соцмережах якщо не відверту гидоту, то відверту брехню, не розуміючи того очевидного факту, що цим всього-навсього приводять до влади того чи іншого кандидата. І одночасно — обзиваючи, оббріхуючи, ображаючи інших людей. Лише за те, що ті, інші, мають свою точку зору.
Геній мовчить. Колись, у часи так званої Помаранчевої революції, Ліна Василівна мала необережність доторкнутися до політики. Швидше за все, потім сто разів з цього приводу пошкодувала. Що ж, генії — вони теж люди і теж помиляються.
То, можливо, давайте й ми помовчимо. Навіть не тому, що так велить закон у «день тиші». А хоча б з інстинкту самозбереження, щоб остаточно не втратити глузд. Щоб потім не було соромно дивитися в очі іншим людям.
Можливо, давайте краще згадаємо слова єдиного генія:
- «І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це, по суті, старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт….
- Людям не те що вуха позакладало — людям позакладало душі.
- Мова солов’їна, а тьохкають чортзнащо.
- Кожному поколінню сняться свої кошмари.
- Нашого цвіту по всіх борделях світу.
- Ми — ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам уже не маємо що передати.
- Мені обридли конфесії з політичним підтекстом. Московський патріархат, київський патріархат. Один всія України і другий всія України. У очах двоїться — хто ж із них усіїший?
- Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі в нас уже була б достойна держава.
- Скільки нас, людства, уже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них — українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
- А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.»
Краса — і тільки. Трішечки краси, душі — нічого більше і не потрібно.
Якось так. А тепер згадайте про вибори, про політику і політиків. Де ви там красу бачили?
