33 роки промайнули від дня Чорнобильської трагедії. 26 квітня вся українська спільнота вшанувала пам’ять тих, хто не спасував перед труднощами, коли на 4-му енергоблоці в Чорнобилі пролунав потужний вибух. Перші ліквідатори аварії не думали про величезну небезпеку, вони ціною власного життя рятували людей.
За різними даними, від 600 до 800 тисяч громадян із усього Радянського Союзу брали участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС. Загинуло в цій трагедії від 4000 до 10000 людей. Понад 70 тисяч стали інвалідами. Під радіоактивне випромінювання потрапило 1,9 мільйона людей в Україні. Поширення реактивного матеріалу було настільки масштабним, що радіоактивні дощі випали по всій Європі. Зупинити активне виверження смертоносних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише ціною тисячі ліквідаторів.
26 квітня в Царичанці відбулася пам’ятна церемонія. Учасники мітингу поклали квіти до пам’ятника ліквідаторам аварії на ЧАЕС і вшанували загиблих хвилиною мовчання. Серед тих, хто прийшов на захід, був і житель Царичанки Віктор Білик. Йому, молодому 30-річному військовому, довелося бути в перших рядах тих, хто боровся із наслідками аварії. Із серпня 1986 року Віктор поряд зі своїми колегами-військовослужбовцями 50 днів перебував у Чорнобильській зоні. За спогадами Білика, радіація перевищувала норму в кілька разів і люди ризикували своїм життям кожного дня. Чи усвідомлювали вони тоді, молоді і не дуже, що наслідки трагедії пройдуться котком по їхніх долях, а головне — по здоров’ю? Мабуть, не зовсім. Але сьогодні Віктор Павлович про це згадує з гіркотою. Спогади сумні. А наше завдання ніколи не забувати про те, що сталося. Щоб не повторилося.
