Три тижні тому була написана і надрукована редакційна стаття під назвою «Доживемо до серпня». У ній мова йшла про політику. Про нового Президента. Про очікування від нього.
Дожили до серпня. Що змінилося? Україна отримала нову Верховну Раду, дружно проголосувавши за будь-кого, біля чийого прізвища в бюлетені стояли два слова «Слуга народу». Думаю, що аби балотувався Чікатіло, то проголосували б і за нього. У всякому разі, вранці 22 липня мені особисто не один раз доводилося відповідати на запитання щодо переможця виборів у нашому мажоритарному окрузі. Досить часто діалог був наступним:
— А хто в нас виграв?
— Касай виграв.
— А він від кого?
— Та «слуга ж народу».
— Добре.
Ну добре, то й добре. А що ще сталося, окрім тріумфу «слуг народу»? Минуло сто днів влади Зеленського. Залишилося лише 1725. Що не було зроблено за сто днів, а було обіцяно (точніше, на це сподівались):
- тарифи не знижені;
- вогонь не припинили;
- нікого не посадили;
- корупція не поборена;
- моряки в тюрмі;
- полонені на підвалах;
- зарплата не піднялася;
- не підписав закон про імпічмент;
- недоторканність не знята;
- на велосипеді не їде на Банкову;
- не підняті зарплати, пенсії (хоча ні, пенсії трішки підняли);
- не дали вчителю 4000 у. о. зарплати;
- не розпочав інформаційну війну з агресором;
А ще в Україні установилася небувало висока ціна на помідори. Зараз вони коштують 20-25 гривень. Нагадаю, що згідно із даними, які публікує газета «ЕХО», 30 серпня 2018 року ціна на томати на кобеляцькому ринку становила 3–10 гривень. І це — при злочинному режимі Порошенка. Про ціни на помідори при ще більш злочинному режимові Януковича і згадувати не хочеться. Не допрацьовує щось Володимир Олександрович.
Звичайно, про помідори, то є жарт. Так, трішки сміху, щоб не здаватися надто серйозним. Тим більше, що все в цьому світі відносно. Приміром, у мене є товариш, який дуже радіє із високих цін на томати, бо вирощує їх. І сподівається хоча б у цьому році заробити.
А взагалі, зараз досить цікаво слухати людей. Особливо тих, хто голосував за «зелених». Люди охоче діляться своїми сподіваннями. Вони, ті сподівання, вельми символічні. І як на мій суб’єктивний погляд, демонструють те, що українці нітрохи не змінилися попри результати виборів.
От, скажімо, чути таке:
— У них абсолютна більшість у парламенті. Одразу знімуть недоторканість із Порошенка, Парубія та інших. Почнуться арешти.
Ох і полегшає ж нашій мамі, як Порошенка посадять. Заживемо ж.
Або:
— Хочеться ж вірити в диво. Воно буде.
Яке таке диво буде? Напевне, мається на увазі економічне. Не знаю, можливо, я щось прогавив у сучасній історії. Телевізора ж не дивлюся. Але із економічних див до сьогодні знав лише одне. І воно із знаком «мінус». Є така держава, Венесуела зветься. Так, там дійсно диво. При ледве не найбільших запасах нафти, мають постійну економічну кризу.
А більше див не було. Була лише тяжка повсякдення праця, протягом десятиліть.
А тепер поділюся своїми сподіваннями від нової влади. Точніше — передбаченнями на 2020 рік. Лише прошу не поспішати давати їм оцінку. Це просто розрахунок, оснований на раціональному аналізі. Без знаків «плюс» чи «мінус».
Отже, починаємо:
- будуть продані всі найбільші підприємства державної власності. У тому числі і банки. Не здивуюся, якщо власником одного із них стане товариш Коломойський;
- розпочнеться продаж землі сільськогосподарського призначення;
- знімуть Супрун. Медреформу продовжать;
- Порошенка не посадять. Він же пам’ятник.
Добре це чи погано? Це як із цінами на помідори.
А ось сподіваюся, що посадять або хоча б знімуть товариша Авакова. А то наш Президент бадьоро кричить про люстрацію, тупає ногами на чиновників міськрад і митників. Вони то заслужили, щоб на них кричали, не суперечу. А ось про товариша Авакова, як невід’ємного суб’єкта злочинного режиму Порошенка, новий Президент чомусь мовчить. Певно, вважає, що «рехворма» поліції у нас пройшла на відмінно. Тому про Авакова можете вважати моєю мрією. Усе інше — передбачення. Повернемося до статті через рік.
