Зона комфорту — область життєвого простору, дає відчуття комфорту і безпеки. Як правило, зона комфорту визначається звичними шаблонами поведінки: до чого звик, те й комфортно. Усталений світ, де все знайоме, де стабільно і передбачувано.
Простіше кажучи, це стан, у якому ви відчуваєте себе «у своїй тарілці». Здавалося б, що поганого в комфорті й безпеці? Нічого, за винятком того, що вони сильно ускладнюють розвиток і освоєння нового.
Будь-яке научіння і навчання пов’язане з виходом за межі зони комфорту.
За межами зони комфорту знаходиться зона ризику. Розумний вихід за межі зони комфорту в зону ризику — необхідна умова розвитку особистості.
Як правило, чим молодша людина, тим простіше і охочіше вона розширює зону комфорту. Коли здорова людина надовго затримується в зоні комфорту і не робить ніяких зусиль, щоб виходити з цієї зони і розширювати її межі, то її розвиток припиняється, переходячи в деградацію особистості.
Усе, що було вами прочитано вище, є цитатою з однієї наукової статті з психології. Цитата була використана виключно через те, що сам автор цієї редакційної не є професіоналом у області психології. Але можу підписатися під кожним словом вищенаведеної цитати.
Згадати про зону комфорту і про користь виходу з неї примусили події, які протягом минулих тижня-двох відбулися в Кобеляцькому районі.
Подія перша. Кобеляцькі комунальники після вказівки міського голови почали вивозити сміття з міста прямо в ліс. При цьому, не маючи жодного дозвільного або погоджувального документа. Міські депутати проголосували — значить так і має бути. Про те, що існують будівельні, санітарні, екологічні та інші норми, згадувати ніхто не хоче. Як і інстанції, котрі ті норми погоджують і дозволи на створення звалища видають. Повезли — і все тут.
Чому так відбулося? Причина — небажання виходити із зони комфорту. Не хоче міська влада насправді вирішувати дійсно складні проблеми. Набагато простіше і вигідніше в усіх відношеннях займатися банальним популізмом.
Незаконне звалище на вулиці Покровській у Кобеляках, попри рішення суду, функціонувало майже чотири роки. Воно горіло, диміло, забруднювало довкілля. Місцеві жителі писали скарги, били чолом, зверталися до правоохоронних органів. Усе безрезультатно. Ні міська влада, ні правоохоронці не бажали виходити із зони комфорту. Їм же особисто не смерділо.
У результаті, усе закінчилося новою кримінальною справою. І терміново закривати звалище таки довелося. Зона комфорту закінчилася.
Здавалося б, потрібно було зробити висновки. Але бажання залишатися в зоні комфорту виявилося сильнішим. І було прийняте абсолютно абсурдне і незаконне рішення створити звалище в лісі. При цьому, ініціатор цього злочину проти довкілля, міський голова Олександр Копелець, чудово усвідомлював, що дозвільних документів йому не видадуть ніколи. Але ж везти кудись сміття таки потрібно. І повезли в ліс. Адже це дуже простий і, знову ж, комфортний для влади спосіб. Ні — не вирішення проблеми, а можливості залишатися в зоні комфорту.
Щось схоже зараз планують зробити в Бутенках. Зрозумівши, що вивозити відходи в Горішні Плавні досить дорого, вирішили зекономити і складувати сміття в Дрижиній Греблі. Так у бутенківської влади є хоча б частина необхідних документів. Але — лише частина. А це означає, що везти сміття в Дрижину Греблю не можна. А хочеться. Це ж досить просте і комфортне рішення. Хоча вже зараз можна стовідсотково спрогнозувати, що в Бутенках знайдеться один чоловік, який примусить владу вийти із зони комфорту.
