Днями наш Президент Володимир Зеленський установив новий світовий рекорд. Йому одразу якась місцева організація, що слідкує за рекордними досягненнями, і диплома про це вручила.
Цілих чотирнадцять годин Володимир Олександрович відповідав на запитання журналістів. «Акули пера» та «гієни диктофона» мінялися згідно черги, а Зеленський все говорив і говорив.
Отже, наш Президент засвідчив, що перебуває в чудовій фізичній формі і за словом у кишеню не лазить. Такі монстри багатогодинних прес-конференцій, як покійний Уго Чавес та нині живі Володимир Путін і Олександр Лукашенко, відтепер «курять збоку». Зважаючи на вік, вони навряд чи зможуть конкурувати із Володимиром Олександровичем.
Ну що ж, українців можна поздоровити. Хоча б у чомусь ми — попереду всієї планети. Точніше, не ми, а наш Президент.
Та все ж, насмілюся додати в цю бочку із позитивом ложечку скепсису. Хоча зізнаюся відверто, прес-конференцію не дивився. Ну не маю таку величезну кількість вільного часу, щоб дивитися телевізор. Та і взагалі вважається, що після двох годин отримання вербальної (словесної) інформації людина втрачає здатність її сприймати. Недаремно ж у вузах навчальні пари продовжуються саме дві години. А потім — перерва. Та і взагалі, давно відомо, що сестрою таланту є зовсім не балакучість.
Просто дуже хочеться дочекатися від представників нашої влади дещо інших рекордів. Рекордів зі зростання пенсій і зарплат, поліпшення медичного обслуговування, зростання якості освіти. І цей список можна продовжувати ще довго. Про зростання економіки говорити важко. Адже тут спостерігається дещо парадоксальна картина. Уже кілька років поспіль Україна б’є рекорди із валового збору зернових і технічних культур та продажу збіжжя закордон. А на рівні достатку більшості громадян країни це ніяк не позначається. Хоча Бог із ним, нехай би і рівень економіки зростав рекордними темпами. У будь-якому разі, крихти б зі столу впали кожному.
Отаких би рекордів хотілося. А так… Маємо найбалакучішого на планеті Земля Президента. Не кажу, що це погано. Це добре, що наш Президент фізично міцний, може і хоче спілкуватися. І, можливо, йому потрібно більше часу, щоб установити вищезгадані і такі бажані рекорди.
Будемо сподіватися, що оте «більше часу» триватиме якомога менше. А Володимир Олександрович спілкуватиметься із пресою, а через неї — із народом, частіше. Щоб не так довго було. Працювати ж колись потрібно. Йому то за розмови платять, а нам за прослуховування і перегляд — ні.
