У 2019 році на районному рівні важко когось із місцевих політиків персонально відзначити. Ніхто особливими досягненнями не запам’ятався. Не було і відвертих провалів. Але ж політичне життя від цього нікуди не щезло. Як і самі політики.
Головною політичною подією року, що минає, стала кардинальна зміна персонажів у так званій «великій» політиці. У всякому разі, якщо говорити про публічну площину цієї самої політики. Тому що чи змінилася сума, а головне — вигодонабувачі тієї самої суми, після зміни місць доданками, ще, ой, як незрозуміло.
І от, якщо говорити про тріумфаторів у політиці 2019 року, то першим серед них є Володимир Зеленський. Тобто — теперішній Президент України. Але про нього, про Володимира Олександровича, дуже багато напишуть центральні, головні, найбільш розтиражовані видання України. Ми ж утримаємося, адже не претендуємо на статус якогось супер-пупер видання.
Якщо ж виокремлювати когось із політиків, які запам’яталися кобелячанам не лише частою появою на екранах телевізорів, а, так би мовити, «вживу, кого вони, наші читачі, мали змогу бачити на вулицях містечка і сіл, то обов’язково потрібно згадати про Артема Вітка. Думаю, люди ще повинні пам’ятати «депутата-захисника». Саме такий імідж був запропонований піплу політтехнологами, які вели до перемоги Артема Леонідовича. Вели та не довели. Не дивлячись на величезну купу грошей, витрачених на передвиборчу агітацію, на роботу штабів, на публікації в ЗМІ, Артем Вітко вибори до парламенту програв. І програв не лише «зеленому» кандидату Костянтину Касаю, а й Ларисі Босенко, яка балотувалася від «Батьківщини». І навіть якщо врахувати той факт, що проти Вітка спрацювала відома технологія із внесення в списки кандидата-двійника, а мова йде про нікому не відомого Антона Вітка, який свої 1912 голосів набрав, то і в цьому разі конкуренції Касаю Артем Леонідович не склав. І зараз про нього нагадують хіба що й до цього часу не зняті бігборди із написом «Артем» та відеоролики про концерти Дзідзьо і Олі Полякової, що відбулися в Кобеляках.
Тому, на нашу суб'єктивну думку, Артем Вітко є беззаперечним лідером у напівжартівливій номінації «Невдаха року».
Готуючи цей матеріал, ми спробували за допомогою Фейсбуку зв’язатися із самим Артемом Леонідовичем, щоб поцікавитися, чим він зараз займається і чи почувається невдахою. На зв'язок вийшов помічник. Він пообіцяв, що спробує передати запитання Вітку і надіслати відповіді.
Ми ж на цей момент можемо констатувати, що на сторінці Артема Вітка у Фейсбуці з’являються повідомлення. У основному, це — поздоровлення із релігійними та державними святами, а також пости, пов’язані із визволенням із російського полону українських військовослужбовців. Потрібно також відзначити, що одразу після виборів дехто із друзів Артема Леонідовича по соцмережі висловлював жаль з приводу його поразки на виборах.
На противагу Вітку, головним політичним «вдахою» сезону, що минув, можна сміливо називати Костянтина Касая. Адже до моменту виборів Костянтин Іванович був абсолютно невідомоим для більшості кобелячан персонажем. І раптом — такий тріумф. Заслугою самого Касая перемогу на парламентських виборах назвати важко. Адже його єдина особиста заслуга — це потрапляння до списку партії «Слуга народу». А це вже було гарантією перемоги, без докладання особливих зусиль. Навіть обіцяти щось особливе потреби не було. Так що разом із Касаєм до українського парламенту зайшла ще ціла купа вдах, яким пощастило послужити народу.
Ще на початку виборчої кампанії автору цієї статті один із потенційних кандидатів показав соціологічні дані. Згідно із ними, на виборах автоматично перемагав кандидат від «Слуги народу». Чоловік, який поділився соціологічними даними, сказав:
— Люди, які мали вкласти кошти в мою кампанію, побачивши цю соціологію, відмовилися від участі у виборах. Гроші були б витрачені марно.
А ось спонсорів Вітка хтось безсоромно надурив.
