(лист до редакції)
Один із дописувачів у минулому номері «ЕХО» у своїй статті «Удовіченко. А чому не Ісип» запропонував замість портрету голови облради розмістити на біг-борді, що на готелі «Ворскла», портрет міського голови. При цьому він зауважив, що міська влада часто-густо піддається необ’єктивній, незаслуженій критиці. Вважаючи себе причетним до критики хочу запитати: у чому автор вбачає необ’єктивність? Взяв би й привів хоча б один такий приклад. А то багатьом здається, що його стаття носить замовний характер з присмаком підлабузництва чи особливої любові до міського голови. Може дописувач вбачає необ’єктивною критику за протиправне позбавлення житла інваліда війни, чи вимоги дотримуватися у своїй діяльності Конституції і законів України, встановлювати обґрунтовані тарифи. Посилається він на те, що у радянські часи, мовляв, міській владі нічого було робити, всі проблеми автоматично вирішувалися і фінансувалися з «центрального» бюджету, а зараз один клопіт. Питання спірне. Як розповідав мені один із колишніх міських голів, працював він у ті часи за 150 карбованців, а за погану роботу чи за порушення законодавства, існувала сувора відповідальність. А щоб позбавити, наприклад, когось житла, то про таке влада й гадки не мала. Вчинивши таке, чиновник, по-перше, відсидів би за гратами, а, по-друге, до самої смерті довго шукав би собі роботу, не керівну, а хоча б сторожа. Сумнівним мені здається й твердження автора про те, що хороший керівник, це той керівник, відсутність якого на роботі не помічають. Така точка зору існувала у радянські часи, але у нашому конкретному випадку вона неприйнятна із-за принципової помилки і підміни понять. Поясню чому. Такий підхід до оцінки керівника можливий у випадку коли він набирає собі робітників (як у радянські часи), чи таких собі безправних рабів, як зараз, і здійснює керівництво ними, забезпечуючи роботу підприємства і отримання прибутку. Між такою точкою зору і нашим випадком існує принципова різниця. Бо, згідно з основними принципами місцевого самоврядування, не міський голова набирає членів територіальної громади собі у прислугу, а саме громада призначає його таким собі менеджером, для вирішення проблем громади. І за це навіть зарплату йому пристойну платить. Й дивно, що багато хто цього не розуміє, при цьому не перестаючи теревенить про якесь громадянське суспільство. Хоча думку про те, що при існуючому стані речей, міська рада нам не потрібна я й сам висловлював. Писав і про те, що на нас потрібно перекласти ще організацію шоу і феєрверків і тоді дійсно міському голові нічого не залишиться. По закордонах можна і в приватному порядку їздити. А громада нехай сама свої проблеми вирішує. У нас вже пенсіонери самі каналізаційні колектори ремонтують, освітлення під’їздів проводять, хтось невідомий без дозволу міської ради собак відстрілює, батьки дитсадочки ремонтують. Варто було б і ринковий збір доручити збирати самим приватним підприємцям і на свій розсуд його використовувати, по аналогії з ОСББ, дивись, на ринку більше б порядку було, а чиновникам клопоту менше. Так ні, на це наша влада чомусь не йде. Міський голова на кожній із сесій «земельні питання» розглядає, і на все у нього грошей не вистачає. Як і в країні. Бо найбідніша вона у всій Європі, країна наша. От тільки чомусь у цій бідній країні найбільше найбагатших європейців мешкає… А щодо портретів чи біг-бордів, то взагалі не тема для обговорення на сторінках ЗМІ. Ми що, новий культ особи створюємо? Замість пропозиції спорудження біг-борда міському голові я б радив побачити інші проблеми міста. Наприклад, ніхто чомусь не запропонує упорядкувати пам’ятник Т. Шевченку, посадити біля нього пристойні квіти та бур’яни повиривати. Все таки його постать, на мою думку, значиміша усієї нашої «еліти». Через це «еліті» його пам’ятник поперек горла. Тарас для еліти, гірше чим Маркс з Леніним разом взяті. Це ж треба таке писати, наприклад, «доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають». І якщо творів Маркса й Леніна майже ніхто навіть не листав, то Тараса все таки хоч хтось та читав. Думаю, що навіть «еліта» листала «Кобзаря», дехто навіть деякі строки «Заповіту» пам’ятає. А критика у творах Тараса начебто й сучасної «еліти» стосується і набагато гостріша вона ніж критика міського голови на сторінках «ЕХО». Кому цікаво, почитайте…
