Менше, ніж за два місяці, читачі нашої газети, які у своїй переважній більшості є активними і небайдужими людьми та намагаються брати участь в суспільно-політичному житті всієї держави й регіону, де проживають, підуть на виборчі дільниці, щоб взяти участь у місцевих виборах. При цьому громадяни щиро мріятимуть про те, що зроблять дійсно правильний вибір і від цього щось у їх житті зміниться. Хтось, особливо активний, у залежності від результатів голосування вважатиме, що саме він виграв. Або, навпаки, програв.
Вибачте за цинізм, але насправді виграють чи програють у виборчих баталіях виключно люди, які в них беруть участь безпосередньо. Тобто — балотуються. Усі ж інші є надто пасивними учасниками процесу, аби на щось результативне претендувати.
Тим більше, що чимало виборців і до цього часу, а можливо, й навічно, перебувають у пошуку якогось міфічного хазяїна. Або хазяйки. Який чи яка прийде, лад наведе, усе відбудує, усіх працевлаштує, коли потрібно, дощем проллється, а потім хмари розведе руками. Словом, зробить усе за нас.
Погодьтеся, що такий міф живе серед нас. Хоча в історії людської цивілізації таких прикладів і не було, але люди вперто продовжують вірити в диво. Не дивлячись на те, що, згідно законодавства, усі учасники голосування мають бути повнолітніми і повносправними, отже й не мати ілюзій щодо існування Діда Мороза. Та й усі пророки усіх релігій теж не обіцяли нікому раю чи нірвани, без зусиль самого віруючого. У всіх конфесіях потрібно або молитися, або медитувати, або постувати. Варіанти є різні. Але в будь-якому випадку — не грішити. Ніби ж так? Чи може хтось знає таку релігію, сповідуючи яку можна валяти дурня, робити казна-що, а потім — бац, і в дамках. Чи то пак у Царстві Небесному.
Але при кожному наближенні виборів громадяни вчергове намагаються вибрати собі кумира або, як люблять у нас говорити, хазяїна, який все замість них зробить. Ну на тему визначення слова «хазяїн» уже колись була редакційна. Після неї навіть довелося просити вибачення в деяких читачів, які надто близько прийняли її до серця. Тому вчергове перепрошую за нагадування і нікого із глистами чи іншими паразитами не порівнюю. Але біологія є наукою точною, на відміну від політики. І є чітке визначення, що хазяїн — це (цитата):
Хазяїн або господар — біологічний термін, що означає організм, який містить усередині вірус, паразита або симбіотичного партнера, зазвичай забезпечуючи його живленням і притулком. Наприклад, клітина може бути хазяїном для вірусу, рослина родини бобових може бути хазяїном для корисної бактерії-діазотрофа, тварина може бути хазяїном для паразитичного черва.
Первинним хазяїном або остаточним хазяїном називається хазяїн, у якому паразит або симбіонт виростає до зрілості, проходить статеву стадію; вторинним або проміжним хазяїном називається такий хазяїн, у якому паразит або симбіонт проходить певну стадію свого розвитку тільки протягом короткого періоду. Для трипаносом, збудників трипаносомозів, людина є первинним хазяїном, а муха цеце — вторинним і водночас переносником.
Автор, повірте на слово, уже є далеко не таким категоричним, яким був ще десять і більше років тому. І тому й думки не маю засуджувати чи критикувати людей за те, що вони намагаються перекласти вирішення своїх проблем на плечі міського чи сільського голови, старости чи депутата, якого при цьому називають «хазяїном». Ба, навіть на плечі Президента. Адже й він, Гарант Конституції, по великому рахунку, нічого вам не гарантує. Як нагадування — сумно відома стаття 49 про безкоштовну державну і комунальну медицину. А ви щось від посадовців рангом нижче чогось грандіозного і вікопомного хочете.
Безумовно, усе вищесказане зовсім не означає, що вас хтось закликає складати руки і опускатися на дно. Ні, на вибори потрібно ходити, потрібно голосувати і так далі, і тому подібне. Хоча дуже розумний і цинічний американець Марк Твен давно написав:
— Аби на виборах щось вирішувалось, нас би туди не пустили.
Але давайте не погодимося зі знаменитим письменником повністю. Так, якщо просто прийти і проголосувати, то ви точно нічого не вирішуєте. А як зробити так, щоб люди вирішували? Щоб не обмежувалися одним лише прочитанням передвиборчих програм, отриманням хабара чи обіцянки хабара від політика і вкиданням бюлетеня в урну. Як досягти справжньої громадянської активності, коли люди будуть контролювати, вимагати, рахувати і читати не лише в ті кілька тижнів агітації, а постійно, із дня в день? Адже саме такі виборці, саме таке суспільство здатні продукувати справді успішних і чесних управлінців, які хмари руками не розведуть, але лад у фінансах і комуналці таки наведуть.
Чудову пропозицію колись довелося почути від Анатолія Шкарбана. Щоправда, її більше личить називати мрією. Він змоделював ситуацію, коли кожен виборець, як платник податків, отримує «на руки» все зароблене, всю зарплату «до копієчки». А потім самостійно починає віддавати. Заробив, скажімо, десять тисяч гривень. А потім віддав чи перерахував — дві тисячі державі на медицину і армію, тисячу — в область на дороги і екологію, ще тисячу — в міську раду на тротуари і благоустрій.
У результаті, із десяти тисяч зароблених «на руках» залишаться шість чи п’ять. А громадянин, який тільки-но добровільно віддав комусь половину свого заробітку, вже й задумається над тим, а наскільки ж ефективно їх використовують. І чи, не дай Боже, не крадуть.
Адже зараз як мислять більшість виборців? Якщо хтось і краде чи погано використовує бюджетні гроші, так тож державні, обласні, міські, сільські. А насправді ж — ваші. Просто ви не самі добровільно їх віддали, їх з податками відрахували. Тому й виникає хибна думка, що то гроші чиїсь чужі. А чуже — його ж не шкода, навіть якщо украдуть.
На сто відсотків погоджуюся із думкою Анатолія Шкарбана. Такий спосіб сплати податків примусив би задуматися кожного — і мільйонера, і пенсіонера. А якби люди ретельно контролювали того, хто їх грошима розпоряджається! Особливо тут, на місцях. І додому б, не те, що в міськраду, приходили б.
Єдине у цій пропозиції-мрії погано – немає у нас такої податкової системи. А як введуть, то, боюсь, ніхто ті податки не платитиме. Так що такий революційний спосіб підняття свідомості громадян, поки що, залишатиметься запасним варіантом.
А ми просто будемо регулярно нагадувати людям, що їм потрібен не «хазяїн», а звичайний управлінець. Чесний, розумний і такий, що зможе ефективно розпорядитися людськими грішми. Та ще й відзвітувати про їх використання.
Як думаєте, є такі серед кандидатів?
