У понеділок автору цих рядків, як і сотні людей, вдалося на власні очі, вуха, мізки та інші органи «насолодитися» усіма «принадами» класичного «звіриного оскалу» капіталізму в його українському варіанті. Навіть не капіталізму, а феодалізму. Адже подібні історичні події в так званій цивілізованій Європі, у яку ми безуспішно йдемо, мали місце ще років 500–600 тому.
Для тих, хто прогулював уроки історії в школі, наведу цитату із сучасного підручника для 8 класу. Навіть дивно, що цю тему ще не видалили із навчальної програми. Прошу, перечитайте уважно про те, як у Англії вівці «з’їдали» людей.
— «…Вівці з’їли людей.
Ми пам’ятаємо, що для середньовічного феодала-лорда основну цінність становила земля та селяни, які обробляли її та виплачували феодальну ренту й виконували повинності. Селяни-фригольдери були вільними людьми, для яких умови користування панською землею не змінювалися. Проте більшість селян були копігольдерами. Вони користувалися землею на основі договору (селянам видавалася його копія). Умови договору власник землі міг змінити на свій розсуд.
Попит на сукно спричинив дуже швидкий розвиток вівчарства й виробництва вовни. Тепер лорда цікавила земля, але вже без селян, оскільки на ній значно вигідніше було розводити овець і продавати вовну. Засліплені жадобою до наживи, англійські лорди стали відбирати в селян земельні наділи, огороджувати їх і перетворювати на пасовища. Найчастіше мирних хліборобів примусово зганяли із землі, яку обробляли ще їхні діди й прадіди. Уже в перші десятиліття XVI століття череди овець деяких лордів налічували понад 20 тисяч голів.
Влада намагалася припинити огороджування, заборонити примусове виселення селян із землі, оскільки скорочення кількості вільних селян зменшувало надходження податків до скарбниці. Однак усі королівські укази проти огороджувань так і залишилися на папері….»
Нічого не нагадує? Особливо жителям Вільховатки Кобеляцького району, які 4 вересня, виїхавши молотити сою, дізналися, що вона вже не їхня. А через кілька днів ще із більшим подивом зрозуміли, що «королівська влада», у нашому випадку — всі органи влади сучасної України, їх, селян, захищати не буде.
А автора надзвичайно здивувала і, уже вибачте за відвертість, потішила сентенція одного розгубленого жителя Вільховатки, який вголос поскаржився:
— Оце ми наголосували.
Звичайно, розуміючи розпач чоловіка, не став одразу посипати його рани сіллю. Не буду робити цього й надалі. Просте вже в соте чи в тисячне повторю те, про що товчу в своїх редакційних кілька років поспіль. Можливо, висловлюся дещо категоричніше і жорсткіше, аніж зазвичай.
Люди добрі, такого поняття, як «справедливість», не існує ні в живій природі, ні в суспільних відносинах. Особливо в період «дикого» капіталізму чи неофеодалізму, в якому ми всі зараз живемо. Це — перше.
Друге і головне. Якщо ви не хочете вчитися, у тому числі й азів законодавства та елементарних прийомів свого суспільного самозахисту, то у вас є ще два варіанти. Перший — платити людям, які вас захистять фізично, юридично, морально і так далі. Список можна продовжити. У першу чергу мова в цьому випадку іде про фахових юристів. Варіант другий — не витрачати даремно сили і спускатися на дно.
Сподівання на те, що за вас вашу роботу зробить Зеленський, Шмигаль чи ще хтось «за безкоштовно» — марні. Вони вам, дорогенькі, нічогісінько не винні і нічим не зобов’язані. Я вже сто разів писав про те, що вкидання в урну папірця під час голосування щось змінює в житті: а) того, кого вибрали; б) того, хто оплатив виборчу кампанію.
Якщо вибрали не вас і ви нічим іншим, як вкиданням в урну нікчемного папірця, не займалися, то сподіватися вам немає на що. Усе, ваша місія виконана.
І тому ми ще сто разів побачимо, як в Україні людей, особливо селян, «з’їдять», але в нашому вітчизняному варіанті не вівці, а кукурудза, соя, соняшник чи пшениця. Адже ми живемо в період грандіозної битви за землю, яка в Україні залишилася єдиним ще не поділеним олігархами ресурсом, єдиним ще не повністю «приватизованим» високоліквідним засобом виробництва. І претендує на цю землю великий капітал. А саме він «вибирає» президентів, прем’єрів та інших держслужбовців. Він, а не виборці.
І останнє. Усе вищесказане зовсім не означає, що «всьопропало». Просто зараз кожен, хто обробляє чи володіє якимось, навіть найменшим, клаптиком землі, повинен чітко усвідомлювати, що якщо він терміново не виготовить усіх необхідних документів, то завтра-післязавтра цю землю заберуть, як у Вільховатці.
І ще одне. Не вірте, що по сільських радах не залишилося вільних земель. Вони, ці землі, є. І ними жваво торгують деякі сільські голови. То не гайте часу, ідіть у сільську раду і беріть «за шкібарки» ваших сільських голів. І запитуйте, чому до цього часу не роздані людям землі колективної власності. Адже цією землею вже 9 місяців можуть розпоряджатися сільські ради. У тому числі, і можуть без усіх отих корумпованих Держгеокадастрів роздати її своїм людям.
Сходіть, запитайте. А потім забирайте землю. Інакше заберуть чужинці. Як у Вільховатці і тисячах інших сіл по Україні.
А з приводу майбутніх виборів… Знову ж, у тисячне повторюю, що якщо ви просто роззявите рота і вкинете папірця в урну в сподіванні, що за вас усе зробить черговий кандидат, то ви знову програли. І вже через рік почнете клясти. А губи самі видадуть:
— Та я за нього (неї) не голосував.
Голосували, голосували. І за Порошенка, і за Зеленського, і за Януковича, і за Ющенка. І навіть підсвідомо розуміли, що обдурять. Але голосували.
Обдурять знову, можете не сумніватися. А що робити, аби не обдурили? Не вірити нікому. Так заповідав Будда. І — вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Так казав ще один, нині заборонений, але від цього не менш геніальний автор.
