Цікава таки штука людська психіка, а з цим — і людська психологія. Люди, чомусь, охоче люблять і допомагають «дальнім» своїм, при цьому забуваючи, а то й відверто ігноруючи ближніх.
От, скажімо, зараз усі ми помічаємо, як активізувалися громадські діячі, котрі переймаються проблемами тварин. Читачі «ЕХО» ще мають пам’ятати, яка буча зчинилася навколо хворого верблюда, якого від невеликого розуму приперли до кобеляцького «Екопарку». До хворої тварини і зоозахисники рвалися, і ціла купа журналістів з усієї України з’їхалася. Зустрічі з міським головою, ґвалт у ЗМІ, словесні битви у Фейсбуці. І як результат — нещасного верблюда відвезли туди, звідки брали — у Харківський зоопарк.
Зараз частина кобелячан активно примушують правоохоронців відшукати шкуродера, який нищить у місті котів та собак. Знову — дебати у Фейсбуці, заяви до поліції, звернення до преси. І результат буде, майже не сумніваюся в цьому.
А я згадую події кількарічної давності, коли житель Кобеляк Олександр Андрейко безуспішно намагався привернути увагу земляків до каліцтва його сина із вини медиків. Скільки людей поряд із Андрейком у пікеті стояло? Правильно — жодного.
Ну, добре, припустимо, що Андрейко був і залишається аж занадто радикальним у своїх вимогах та, м’яко кажучи, неординарним у поведінці. Що є, то є. І саме через це на вулиці не вийшли десятки чи сотні його земляків, які теж мали проблеми через халатність чи непрофесійність медиків.
Але ж, зараз на наших очах отримують проблеми люди, хворі на цукровий діабет. Держава недофінансовує програми з безкоштовного забезпечення цих людей інсулінами. А органи місцевого самоврядування не поспішають доплачувати за своїх земляків, які раз у рік стають ще й виборцями для цих самих органів.
Ну й де? Де громадські активісти, які мали б тиснути на Копельця, Коломієць, Сироватку, які не можуть чи не хочуть вирішувати проблеми саме людей, а не тварин? Де ґвалт у пресі? Де сотні мітингарів під стінами міськради, адміністрації чи лікарні?
А нема. За верблюда «вписуються», через загибель собак і котів активізуються, а за людей… За людей слабо?
Ні, я ні в якому разі не засуджую громадських активістів, які опікуються проблемами тварин. Більше того — підтримую їх. Але не можу зрозуміти, чому наше суспільство таке бездіяльне і апатичне, коли мова йде про підтримку і захист саме людей.
Маю версію. Чомусь прийнято вважати, що тварини беззахисні і безгрішні, а люди… А в людей гріхів і недоліків — більше, аніж достатньо. І їх якось важче підтримувати. Тому й не було нікого поряд з Андрейком, про гріхи якого «усі знають», тому й не мітингують на підтримку діабетиків, серед яких теж більшість — не ідеальні люди. Та й взагалі — нехай самі свої проблеми вирішують. Вони ж люди, а не верблюди чи коти. Якось так.
Проведу аналогію із виборами, які в нас «на носі». Уже не від одного і не від двох людей довелося почути:
— Так там же (на виборах голови міської громади) ні за кого голосувати. І цей, що зараз, не годиться, і ті, що хочуть його змінити, не кращі.
Згадуємо події 2019‑го. Мільйони українців ледве не закохалися, а потім проголосували за людину, яку абсолютно, від слова «зовсім», не знають. А потім — за інших абсолютно незнайомих їм людей. Правильно тоді говорили:
— Аби по якомусь виборчому округу кандидатами від «Слуги народу» поставили ґвалтівників і вбивць Чікатілу або Онопрієнка, то проголосували б і за них. Бо — «зелені».
А от ті, хто поряд, — не такі. Ні за кого голосувати. Бо й про того все знаємо, і той не такий, а в того взагалі «рильце в пушку».
Правильно — знаємо. І ідеальних людей серед кандидатів та претендентів немає. Навіть серед тих, хто там далеко, хто «в тєлєвізорі» мчить на державну роботу на велосипеді. А навіть якби були такі ідеальні…
…Колись уже нагадував у одній із редакційних про події, більш аніж двотисячної давності. Це коли до людей прийшов чоловік. Нібито навіть Син Божий. А хто може бути ідеальнішим за Сина Божого?
І що з ним зробили люди? З ідеальним кандидатом, тодішні виборці? Розіп’яли на хресті, якщо не помиляюся. А кому вони віддали перевагу? По моєму, вибрали бандита і вбивцю.
А як відомо, із тих часів людська психіка, отже, й сутність, анітрохи не змінилися.
Так що будьмо поблажливішими до наших кандидатів. Так, вони не ідеальні, із гріхами та вадами. Але ідеального, який казатиме лише правду, не обіцятиме нездійсненного, просто не виберуть.
…А взагалі, зовсім не заздрю, навіть співчуваю, тому, кого виберуть. І частині виборців теж. Та про це — у наступній редакційній.
