Читайте також:
Заради кого ми живемо
Ти вже по-іншому дивишся на світ. Перш ніж щось зробити, ти все обмірковуєш, бо за твоїми плечима — беззахисне дитя.
Вже позаду дитячий садок, школа, училище. Йому вже 22 роки. Здавалось би, тільки живи й радій. Поруч добра, привітна, кохана дівчина.
І раптом… Телефонний дзвінок: «Ваш син потрапив в аварію». Тяжка операція. Вирок лікарів — один відсоток, що житиме. Стоїш перед дверима реанімації в очікуванні. Відчуваєш, що ніби кудись провалюється під ногами земля. Ти і ладен би щось зробити, аби твоїй дитині було краще, але що і як? Ти безсилий чимось допомогти.
Один вихід — хапаєшся за отой єдиний відсоток і всі сили, душу, розум віддаєш надії: «Він буде жити. Я не відпускаю тебе, синку, від себе. Тримайся, синку, за мої руки, все буде добре! Я тебе нікому не віддам!» А на очах у нього сльози, хоча він непритомний. Він усе чує! Це добре!
У тебе опускаються руки, коли лікар дає список ліків. Що робити, де брати кошти? Та світ не без добрих людей. Спасибі, рідні, близькі, друзі, знайомі, друзі мого сина Саші! Спасибі вам, шановні кобелячани, спасибі всім мешканцям Кобеляцького району, всім працівникам організацій, підприємцям, педагогічним працівникам шкіл, працівникам відділу освіти, колективам дитячих садків, колегам по групі, батькам дітей, донорам. Висловлюю подяку і працівникам засобів масової інформації - «ЕХО», «Колос» та радіо.
Велика вам вдячність за те, що ви не були осторонь і допомогли врятувати мого сина Сашу.
Низький вам материнський уклін! Віри, любові, добра, здоров’я. Хай у Ваших оселях завжди буде тепло, затишок, добробут! А все погане, заздрість не заходять у Ваші домівки. Хай Вас і Вашу родину оберігають Ангели Хранителі. Велику вдячність висловлює і мій син Олександр.
12 березня 2010, 11:01 | Кобеляки | Надзвичайне
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
