Кілька днів тому мав розмову із одним з новообраних кобеляцьких депутатів. Чоловік той у політиці навіть провінційного масштабу є людиною зовсім новою. Для нього все незвично і не завжди зрозуміло.
Розмова наша відбулася задовго до проведення першої і вже скандальної сесії Кобеляцької громади. Хоча, дозволю собі трішки відійти від теми, якщо дивитися із точки зору законодавства про місцеве самоврядування та про вибори, отієї першої сесії в Кобеляках ще не було. Адже на зібранні з незрозумілим статусом, що 12 листопада відбулося в залі міськради, не було двох третин обраних депутатів. Але в тому казусі нехай уже розбираються депутати і юристи, ми ж повернемося до розмови.
Так от, новобраний депутат міркував так:
— Ну, от нас обрали. Зараз усі ведуть якісь переговори, гуртуються чи групуються у фракції, про щось домовляються. А я не можу до кінця зрозуміти, навіщо все оце потрібно. Якщо ми всі прийшли працювати на благо громади, то про що ми домовляємось? Усе ж і так зрозуміло, працюємо на благо, і все тут.
Думаю, що чоловік говорив щиро, без тіні лукавства. Але із великою долею дитячої наївності.
Адже, якщо навіть уявити, що всі без виключення люди, яких кобеляцькі виборці делегували у владу, прийшли туди, аби вірно і безкорисливо служити інтересам громади (від автора: це — із жанру ненаукової фантастики), то і в такому випадку наївно було б розраховувати на якусь одностайність. Тому що всі люди, у тому числі й депутати, різні й інтереси громади вони бачать по-різному. Один вважає, що в інтересах громади потрібно терміново будувати аквапарк, другий — зберегти ФАПи і розвивати медицину, третій — будувати клуби, четвертий — ремонтувати дороги, п’ятий — роздати залишки землі одноосібникам, шостий — акумулювати ту ж землю в руках великих виробників. І так далі, і тому подібне. І в кожному випадку людина, яка так вважає, є щирою у своєму баченні інтересу громади. Напевне, саме тому в реальній політиці словосполучення «інтерес громади» вживається виключно під час передвиборчої агітації. Насправді ж існують виключно інтереси певних груп.
Наведу приклад. От склалася така ситуація, детальніше про неї — у іншому матеріалі номера, коли виник конфлікт інтересів жителів села Підгора та міста Кобеляки. Кобелячани хочуть мати городи на території колишньої Підгорянської сільради, а підгоряни хочуть отримати тут землю в приватну власність. А ще хочуть залишити за собою право на пасовища та сінокоси. А частина кобелячан із «непростих» прагнуть ту землю біля майбутньої автодороги державного значення взяти собі під «садівництво», «гаражі», «особисте селянське господарство» із метою не садити, не пасти і не сіно косити, а вигідно продати отримані безкоштовно ділянки під заправки, магазини чи ще щось інше.
От вам уже по меншій мірі дві групи інтересів у одній спільній громаді.
Або уявімо можливу ситуацію в Біликах. Керівництво громади і частина депутатів захочуть відродити діяльність свинокомплексу, як підприємства, котре здатне наповнити бюджет і дати можливості для розвитку. Можна не сумніватися в тому, що категорично проти цього виступлять десятки, якщо не сотні, біличан і не менше десятка депутатів. Їх аргументи — недопущення екологічної катастрофи.
І знову — і перші, і другі є частиною громади і вважають, що саме їх думка і воля є правильними і корисними.
Ну і як тут визначити благо громади? Як досягти одностайності?
Тому думаю, що досить швидко новачок-депутат зрозуміє, яким був наївним. А як ще побачить класику жанру — замаскований під громадське благо власний корисливий інтерес, то взагалі прозріє.
І взагалі. Якщо просто вслухатися у звучання слова «одностайність»… Мені особисто про стайню нагадує. Усі — в одній стайні, стойлі, конюшні.
Окрім того, не потрібно забувати, що в тих же Кобеляках протягом десятиліть міські депутати були не просто одностайними, а одноголосними. Тобто голос був один, одна думка і одна воля. А депутати просто піднімали руки.
Та й у матінки-природи немає одностайності, немає спільного блага. І нічого, сотні мільйонів років якось живе та розвивається.
