Ви ніколи не задумувалися над тим, чому ми, читай — гомосапієнси, такі різні? Вас ніколи не дратували люди, котрі одягаються, думають, працюють, їдять, взагалі живуть не так, як ви? Адже ви і лише ви думаєте, одягаєтесь, їсте і живете правильно, а всі інші тільки те й роблять, що помиляються. Не дратували? Ну, тоді ви ідеальна людина.
Автор цих рядків — людина дуже далека від ідеалу. Тому, зізнаюся чесно, злюся на людей. Є такий гріх. Як і гріх пихи, самовпевненості та зарозумілості.
Та все ж… От ми живемо в малесенькому містечку, де всі нібито однакові. У всіх дві руки, дві ноги, по одній голові. І світ, у якому ми живемо, нібито один для всіх. А кинешся розбиратися і з подивом виявляєш, що в малесеньких Кобеляках нібито однакові люди живуть у зовсім різних світах. І ледве не кожен вважає, що саме його світ є правильним.
От, не так давно розмовляв із дуже заможною не лише по кобеляцьких мірках людиною. У чоловіка із матеріального є «все» — дуже дорога машина, будинок, така кількість квартир, що він і сам про них забуває, можливість поїхати в будь-яку країну світу, лікуватися в європейських клініках. Як зараз кажуть — повний фарш.
І от він у розмові каже:
— Я можу собі дозволити все.
Твердження, прямо скажемо, неоригінальне. Що таке «все»? Машина за сто тисяч доларів? Але ж, не за мільйон. Будинок за мільйон? Але ж не за сто мільйонів. Зуби за десять тисяч доларів? Але ж, не безсмертя і життя без хвороб та болю. Поїздку в США, Перу, Антарктиду чи ще на якийсь кінець географії? Але ж, мудрі китайці давно сказали, що для того, аби пізнати Всесвіт, можна навіть не виходити за поріг власного будинку.
А хтось має мільярди доларів. Але він теж не може собі дозволити все.
От жив не так давно в цьому світі чоловік, якого звали Стів Джобс. Був він мільярдером. Два їх було, тих мільярди доларів, чи більше — не так важливо. І от захворів той чоловік на рак підшлункової. Лікували його кращі лікарі світу, навіть печінку замінили, поставивши донорську, замість враженої метастазами. Але не допомогло нічого. І це ж таки правда.
Інший чоловік живе по-іншому. Він у розмові колись дорікнув:
— А навіщо тобі оце все? Робота в газеті, ягідна ферма, інші види бізнесу. У тебе ж і так все є.
Правду сказав. І так все є. У всякому випадку — вистачає.
І важко було навіть відповісти на подібний напівжартівливий-напівсерйозний закид.
Але відповідь знайшлася:
— Ну, нехай буде для того, аби ти працював і отримував пристойну зарплату.
І це теж є правдою.
І, напевне, в цьому й заключається невидима гармонія цього світу, що все в ньому таке різне. Передусім — люди.
І всі для чогось потрібні. Потрібні багаті і бідні, розумні і не надто, веселі і сумні, молоді і старі, генії і дебіли.
І якщо хтось із цього величезного списку «потрібних» випаде, то зруйнується ота невидима гармонія і цей світ полетить шкереберть.
Хтось скаже:
— А що, злодії та вбивці також потрібні?
Важко відповісти. Але, напевне, таки потрібні. Напевне, без них теж щось зруйнується.
А найцікавіше те, що навіть у разі, коли ми, такі різні гомосапієнс, колись всі гуртом із цього світу зникнемо, він не перестане бути прекрасним і гармонійним.
Можливо, зафілософствувався. Буває. Напевне, літнього тепла і відпустки хочеться.
