У минулому номері «ЕХО» ми розпочали свою розповідь про історію відродження Свято-Покровського храму, який зараз є справжньою окрасою Кобеляк.
З 2008 року настоятелем Свято-Покровському молитовного будинку стає протоієрей Георгій (Георгій Іванович Момоход). Ще зовсім молодий, але досвідчений і талановитий керівник. Він уже мав досвід побудови церкви на Зіньківщині і як воїн Хрестов виконував новий послух.
У газеті «Відомості Полтавської єпархії» № 10 за жовтень 2009 року була надрукована стаття під назвою: «У Кобеляках постане новий Покровський храм».
14 жовтня на престольне свято Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії богослужіння в Свято-Покровському молитовному будинку проводив Високопреосвященніший митрополит Полтавський і Миргородський Филип. Після літургії віряни разом з духовенством освятили місце під будівництво нового храму і встановили хрест. Ця дата і є своєрідним днем народження нашої нової Свято-Покровської церкви.
Все починається з молитви
Протоієрей Георгій Момоход почав будівництво храму з молитви. Він ніколи не був самовпевнений, мав надію лише на Бога і Матір Божу. Кожного дня в маленькому старому храмі звучав його голос — батюшка читав акафіст «Слава Богу за все». Були випадки, коли до церкви ніхто з вірян не приходив, а батюшка молився сам. Дехто з «розумників» говорив, що, мовляв, у людей немає чого їсти, то для чого потрібен новий храм. Але Георгій Момоход знав, що це будівництво потрібне для того, аби люди спасали свої душі. Знав і потихеньку будував.
Цеглу для церкви вибирав лише найкращу, метал для куполів — найміцніший, цемент — найвищої марки, кахлі для підлоги — найкрасивіші. Філософія батюшки: «Будуємо на віки, тому потрібно все робити в правді». Він ніколи нікому не пожалівся про те, що в нього немає грошей на будівництво. Хоча всі, хто споруджував бодай комірчину для опалювального котла, знають, що будівництво — це прірва, яка з’їдає тисячі і сотні тисяч.
«Наше діло — добре молитися, а Господь пошле все необхідне», — часто говорив Георгій Момоход своїм прихожанам. Знайшлися помічники, які допомогли виконувати важкі цементно–бетонні роботи. Віряни підняли на двадцятиметрову висоту тонни бетону, заливаючи куполи храму. Вистачало в Кобеляках людей, які постійно безкорисливо допомагали. Хотілося б згадати добрим словом Романа Панченка, Володимира Голтвянського, Єпіфанія і Тимофія Карюків, Олега Ященка. Зрештою, всіх і не назвеш. Та й знаємо ми, що Господь усе бачить і усіх пам’ятає.
Перший купол будували майстри зі Львова, він коштував більше 100 тисяч гривень. Чотири інші зробив Віктор Момоход, йому вистачило тільки подивитися, як працювали його колеги, він вчився на льоту.
Майстер Момоход
Не можна не згадати великого майстра своєї справи Віктора Момохода. Це його вправні руки, благословенні Богом, створили таку красу — куполи храму. Віктор все робив дуже якісно. Воно й зрозуміло, адже вони з батюшкою Георгієм рідні брати. Був сміливим і витривалим, міг цілий день працювати на висоті, не скаржився ні на холод, ні на страх, бігав по будівельних «лісах», як еквілібрист.
17 серпня 2016 Віктор Момоход з Олегом Ященком підняли на підйомнику і встановили хрест на основному куполі церкви. Це була велика подія, бо тепер не можна було пройти і не перехреститися, церква вже!
11 листопада 2016 року за допомогою крану було встановлено всі малі куполи. Батюшка Георгій відслужив молебень і освятив три хрести, які і поставили цього дня.
21 серпня 2017 Віктор Момоход почав вкривати храм металевим покриттям. За чотири дні роботи були виконані, але від вітру у майстра потріскалися губи, і обличчя було, як суцільна рана. Та він не звертав увагу на себе, бо був дуже роботящий. Уже в жовтні вставив усі вікна, підвіконники і красиві відливи для води.
На превеликий жаль, Віктора Момохода вже немає серед нас, він помер 11 вересня 2019 року на свято Усікновення голови Івана Хрестителя. Хоронили Віктора з почестями, відспівували в Свято-Покровському молитовному будинку, багато ієреїв і вірян молилися за його душу. Як пам’ятник йому залишився на землі наш храм, і скільки він буде діяти, то завжди возноситиметься до Бога молитва за будівників, отже, і за Віктора Момохода.
За ці роки Господь явив нам багато чудес, треба було їх тільки побачити. Розповімо про одне з багатьох. Почався страшний «коронавірусний» період, приход обезлюднів, заборони і залякування зробили свою справу. Навіть на Великдень 2020 року прийшли одиниці. Нагадуємо, що храм будувався суто на пожертви прихожан. І в цей нелегкий час Високопреосвященніший митрополит Полтавський і Миргородський Филип благословив закінчити будівництво храму.
Багато хто не повірив у це. Адже потрібно було в стислі терміни віднайти великі кошти : 108 тисяч гривень на двері, 100 тисяч — на теплу підлогу, 64 тисячі — на кахлі, 44 тисячі — на іконну лавку, 55 тисяч — на панікадило, 300 тисяч — на іконостас. Єдиний, хто не сумнівався — батюшка Георгій. Він знав, що по благословенню все буде зроблено. Свою віру вселяв і в прихожан. Батюшка ще не встиг повністю зробити благоустрій подвір’я, хоча красиві ворота вінчають вхід у двір церкви, 84 туї і дев’ять ялинок уже висадили по периметру, завезли більше ста тонн зрізу асфальту та облаштували стоянку для автомобілів. Знаємо, що з таким мудрим і завзятим керівником у нас все буде добре.
Потрібно дякувати
І коли ви читатимете цю статтю, то в новій церкві, відкритій 8 травня 2021 року, вже лунатиме свята молитва вдячності Всевишньому за його любов до нас. Будівництво нашої церкви — це ще один приклад того, що з Богом і з молитвою до Нього можна робити великі справи, але потрібно постійно дякувати, а не тільки просити!
Так хочеться вірити, що ми будемо достойно жити і не будемо більше виганяти себе з наших храмів. Коли в тому році це трапилося, то батюшка нам пояснив, що ніхто, крім нас, не винний у тому, що нам забороняють зайти в храм, і лише в собі треба шукати причину. Потрібно поклонятися Богові духом, любити всіх, не засуджувати, молитися і просити в Бога прощення за наші гріхи — і тоді часи руйнації не повернуться. Запрошуємо всіх до нашого Свято-Покровському нового красивого храму на спільну молитву за нас, за вас, за Україну, за весь світ!
