Ця редакційна створюється 14 березня 2022 року. Закінчується вісімнадцятий день війни. Вісімнадцять днів. У рамках звичайного мирного людського життя — це зовсім мало. Це навіть не повноцінна відпустка. Але під час війни — це дуже багато. За ці 18 днів усі ми вже пережили дуже багато. Навіть жителі того регіону, де розповсюджується «ЕХО». На нас не сипляться бомби, нас не обстрілюють. Ми навіть не чуємо звуків артилерійської канонади.
Але всі ми живемо в стані війни. Тобто, в стані страшенного стресу. Більшого жахіття для нормальної людини просто не існує.
І тому цілком зрозуміло, що ми всі страшенно стомлюємося. Війна — це взагалі штука деструктивна, вона руйнує, вбиває, вимотує, висмоктує, позбавляє.
Бачу знайомих, друзів. Бачу, як вони за ці 18 днів постаріли. Ніби пройшло 18 років, а не днів.
Але потрібно чітко усвідомлювати, що попереду в нас усіх ще дуже багато таких важких днів і ночей.
Знаєте, пишу оту, наведену вище, тезу із наївною вірою, що наврочу. Адже після виходу в світ останньої перед війною редакційної статті один із колег сказав:
— Не потрібно більше «вангувати», що війни не буде.
І от зараз «вангую», що попереду ще багато випробувань, у тому числі і воєнних. А раптом, зурочу. І все закінчиться швидко.
Та все ж, облишимо містику, перейдемо до реальності.
А реальність така, що зараз у дуже багатьох людей психологічний стрес переходить на іншу стадію. На зміну страху, злості, розпачу, ненависті приходить розпач, апатія, зневіра. А від цього — бажання знайти винного.
І от я вже бачу і чую, як почався цей процес.
- Де автомати, чому нам не дають автомати?
- Порошенко — зрадник, бо щось украв.
- Зеленський, гад, будував дороги, а не армію.
- Гуманітарку розкрадають і перепродують.
- Українці ведуть себе в Польщі, як зарозуміле бидло.
- Де наше ПВО, чому не збивають літака?
- Переселенці — грубіяни. Бухають і все скупляють у наших магазинах.
- А той бере з людей гроші за перевезення біженців.
- А той не пише патріотичні дописи в Фейсбуці.
- А ця нічого не робить.
І найстрашніше:
- А навіщо було взагалі дражнити вевепутіна?
- Не кричали б вевепутін ..уйло, і нічого б не було.
Чи ви такого не чули? Ну тоді ви, напевне, живете не в Україні.
Повірте, насправді, всі ці емоції — це нормально. Це реакція вашого мозку на стрес. Це не я придумав. Усе це описано в посібниках із психології.
Звичайно, за виключенням політичної складової. Це я про обвинувачення на адресу Порошенка чи Зеленського. Політика, вона, як відомо, справа дуже брудна. Не даремно ж війна є її продовженням. І дуже шкода, що в Україні політичне міряння всім відомою частиною тіла продовжується, не дивлячись на війну. Шкода, що звичайні люди в своїх цілком нормальних емоціях і переживаннях «ведуться» на маніпуляції недобросовісних політиків і політтехнологів.
У всьому ж іншому. Повторюся, те, що зараз із вами відбувається, оця певна депресія, що виливається в пошуках винного, цілком вписується в психологічну норму.
Але ви маєте чітко усвідомлювати, що справжній ворог про це, про ваші переживання і сумніви, теж знає. Навіть попри абсолютну бездарність і корумпованість нинішнього рашистського керівництва вони знають, як проводити психологічні спецоперації. Точніше, самі б вони вже до цього не додумались, клепки вже не вистчає. Але залишилися старі радянські методички про ведення психологічної війни. А там усе чітко розписано про зміни в психологічному настрої людей, яких піддали агресії. У даному випадку — усіх нас.
І ворог буде це використовувати. Адже можна на певний проміжок часу загарбати територію. Можна зруйнувати будинки, дороги і заводи. Але якщо не зруйнуєш психіку противника, не зламаєш його, то не переможеш.
І от зараз рашисти будуть руйнувати вашу психіку, сіяти зневіру і розпач. Ви щоденно будете отримувати інформацію про якісь поразки української армії, про якусь зраду-зрадну, про якусь несправедливість, про те, що всі нас покинули і у вирій поринули.
Частина з цієї негативної інформації (окрім політичної складової) навіть буде правдою. А ви що думали, що під час війни все буде гладко і просто? Що не буде зради, підлості чи банальної непрофесійності? Буде, звичайно. Це ж не кіно, це реальне життя.
Як із цим боротися, як уберегти передусім себе, а з цим і всю Україну?
А все до геніальності просто. Працюйте, займайте себе, свій мозок, свою психіку чимось конструктивним. Хочете і можете допомагати армії? Допомагайте, але без самодіяльності, а чітко по проханнях військових.
Не ображайтеся, але автомати в руках непрофесіоналів, у кращому випадку, зашкодять лише тим, хто їх отримав. У гіршому — іншим українцям.
А «самопальні» бронежилети чи інша військова амуніція нікого не врятують і нікому не допоможуть.
Що допоможе? Дрони, тепловізори та інша складна техніка. Можете дати гроші на їх придбання — давайте.
Шийте сітки, плетіть джгути — це потрібно. Як самообороні, армії, так і вам самим.
Працюйте вдома, повертайтеся на роботу. Робіть те, що вмієте найкраще. Недаремно ж про це говорять і Президент, і його радники.
Займіться садом, городом. Це теж рятує, це теж уберігає.
І не шукайте винних серед таких же, як ви. Тут теж все просто. Прізвище нещасної схибленої людини, яка хоче зробити нещасними нас із вами, відоме. Вевепутін його зовуть.
Буде важко. Але перемога буде за нами. Переживемо і вевепутіна.
Слава Україні, смерть ворогам!
