Для початку — історія із реального життя. Стою в черзі на Новій пошті. Зустрічаю в ній старого знайомого, із яким давно не бачилися. Часу для розмови, як ви всі знаєте, у таких чергах більше, аніж достатньо. Говоримо про все. Передусім — про війну.
Чоловік розповідає, що його близькі родичі нині служать у ЗСУ, перебувають на передовій, беруть участь у боях.
Каже:
— Якось дзвоню. Запитую, як справи, яка ситуація, чи все нормально. У відповідь чую, що все нормально, зараз чистять трофейну рашистську бронемашину. Кажуть, що зараз м’ясо собакам повикидають, помиють, і броньовик буде, як новий. А я дивуюся: Яке м’ясо? — Та те, що від кацапів залишилося.
Співрозмовник резюмує:
— Ти ж розумієш, це хлопці рештки ворожих солдатів собакам викидають. Це ж як психологія змінюється. Довго їм, нашим хлопцям, доведеться від цієї війни відходити.
Погоджуюся зі співрозмовником на всі сто відсотків. Війна — річ дуже жорстока. Але вже зараз потрібно думати, що робитимемо після війни.
Так, ми переможемо. Так, ми відбудуємо країну із допомогою тих держав світу, які Україна захистила від рашистської чуми чи без обіцяної і справедливої підтримки.
Але попереду в усіх нас ще одне величезне випробування. Нам усім потрібно буде докласти титанічних зусиль, аби не втратити людяність.
Адже зараз відбувається не просто війна України за свою та чужу свободу, не просто протистояння західної цивілізації із новітніми дикунами. Зараз іде видима і невидима війна Людей проти тварин.
Ми — Люди. Ми протистоїмо тим, хто протягом десятиліть, а то й століть, перетворювалися на тварин. Тварин у найгіршому тлумаченні цього слова. Тварин, які з дурної волі старого бункерного дідугана прийшли вбивати, катувати, ґвалтувати Людей, руйнувати їх житло і долю.
І цілком зрозумілі гнів, та навіть ненависть і бажання помсти, які вирують у душах українців. Але ці почуття мають минути. Ні, ми їх, тварин, ніколи не пробачимо. Ніколи не забудемо їх злочинів.
Але ми повинні шляхом титанічних зусиль над собою, над своїм мозком, над своїми цілком справедливими і зрозумілими емоціями подолати ту ненависть і залишитися Людьми.
Інакше, якщо скотимося до рівня рашистів і будемо вічно ненавидіти все і всіх, не переможемо. Інакше, в кінці–кінців, битва Людей буде програна.
Розумію, що далеко не всі погодяться із викладеною в цій статті тезою. Не прошу, тим більше, нікого не примушую погоджуватися з нею. Прошу просто подумати. Адже саме цим умінням думати ми, Люди, відрізняємося від тварин.
А що буде з ними, із тваринами, якщо не помстимося ми? Повірте, їм воздасться і без нас. Так що подумайте.
Миру всім і Перемоги.
