Вхід | Реєстрація

Люди, як привід для оптимізму

Люди, як привід для оптимізму

У останні кілька місяців постійно ловлю себе на думці, що зараз частіше, аніж рік, два, п’ять тому, хочеться плакати. Знаєте, так буває, пишеш статтю для газети чи просто думаєш, а очі стають трішки вологими.

Начебто воно й зрозуміло — у нас війна. Усі ми разом переживаємо найбільше жахіття, яке може статися як із окремою людиною, так і з цілою нацією.

Але проаналізувавши емоції, починаєш розуміти, що вони таки більш позитивні. Це — сльози від зворушення, тобто більше від радості та гордості, ніж від болю та відчаю.

Такі емоції з’явлються після спілкування з тією чи іншою людиною, після отриманої інформації про той чи інший факт.

У останні, воєнні, місяці волею долі довелося познайомитися або просто дізнатися про багатьох нових для мене людей, почути про нові зворушливі та героїчні історії. Усе розчулює та надихає.

Розчулює бабуся, яка носить волонтерам вареники. Розчулює дідусь чи дуже проста і незаможна жінка, які за гроші, зекономлені з мізерної пенсії, купляє жменьку цукерок чи бляшаночку консервів і приносить це на волонтерський склад, аби поділитися з ближніми своїми. Розчулює жінка-інвалід із хоспісу, яка, будучи сама тяжко хворою, забуває про свою скруту і плете обереги для солдатів. Розчулюють і надихають історії земляків, які кожного дня, кожної години віддають свої дорогоцінні сили і час для того, аби допомагати іншим.

Дивишся на їх світлі обличчя, бачиш їх сяючі очі і розумієш — цей світ буде жити, ця нація увійде в історію людської цивілізації, ця держава матиме майбутнє. Адже в цьому світі, у цій державі є такі прекрасні люди, ця нація створена саме з таких українців.

А ще дуже хочеться, щоб такі люди нарешті прийшли у владу. І не просто прийшли, а при цьому залишилися такими, якими були під час війни — чесними, справедливими і сміливими. І не забули, що гроші в цьому житті, у цьому світі насправді не вирішують жодної дійсно серйозної проблеми.

Погодьтеся, що так буває, коли в період великих випробувань і скрути людина проявляє свої виключно позитивні риси, а потім все «устаканюється» і починається.... Брехня, підлість, продажність, гроші і влада — понад усе. І вже не сяють обличчя і не горять очі.

Звичайно, у мої 56 важко залишатися наївним мрійником і вірити, що після війни все і всі зміняться на краще. Але привід для цього, для обережного оптимізму, є.

Цей привід — це люди. І якщо вони і в мирні часи залишатимуться хоча б на половину щирими, добрими і справедливими, як зараз, то в цій країні все буде не просто добре. Буде чудово! І для дітей, і для онуків і для всіх нас нині живих.


Автор: Ігор ФІЛОНЕНКО, «ЕХО»

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
17 червня, 09:17 | Полтавщина | Редакційна
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном




Курс НБУ
Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації