У Шенгурах місцеві жителі самотужки втілили в життя проект, на реалізацію якого мали виділити кошти із обласного та міського бюджетів.
Кілька років поспіль, ще в мирний довоєнний час, кобеляцькі школярі брали активну участь у створенні проектів у рамках обласного конкурсу «Шкільний бюджет участі». Діти вивчали, а потім аргументували, що, на їх думку, необхідно терміново облаштувати в шкільних закладах, котрі вони відвідують.
А потім обласна та місцева влада виділяли кошти на втілення в життя проектів, котрі отримали найбільшу підтримку. Як правило, мова йшла про сто тисяч гривень. Половину виділяла обласна рада, половину — сільські, а згодом — міська.
Активну участь у створенні таких проектів брали й учні Шенгурівської школи. Так, у 2021 році вони запропонували владі профінансувати проект під назвою ENERGY BALL.
У нашій газеті в публікації під назвою «Зелені» класи, ресурсні кімнати та лабораторії інтерактивного навчання від 17 жовтня 2021 року про це повідомлялось наступне:
«Тетяна Шевченко вважає, що в Шенгурівській школі необхідно облаштувати волейбольний майданчик. На думку авторки, застарілий майданчик не дає змоги займатися спортом та готуватися до змагань. Відсутні комфортні умови для проведення уроків фізкультури на свіжому повітрі.
Її проєкт під назвою «ENERGY BALL» передбачає створення волейбольного майданчика зі штучним покриттям площею 220 квадратних метрів. Територія буде огороджена бордюрами. Перед влаштуванням покриття необхідно буде провести підготовчі будівельні роботи. Загалом на втілення ідеї потрібні 200 000 гривень.
Порядковий номер проекту — 1».
Потім через кілька місяців почалася війна. І органи влади припинили фінансування громадських, у тому числі і шкільних, проектів. Але це не означає, що життя в Шенгурах та інших населених пунктах Кобеляцької громади зовсім завмерло. Ініціативу в свої руки взяли місцеві жителі.
Про те, як у Шенгурах люди самотужки покращують інфраструктуру школи, редакції розповів заступник кобеляцького міського голови Михайло Брейко. Він, як відомо, сам є жителем села Шенгури.
Михайло Брейко говорить:
— Наші діти три роки поспіль подавали свої проекти для участі в конкурсі «Шкільний бюджет участі». Завжди вигравали. Відзначу належний системний підхід. Як почали удосконалювати спортивну інфраструктуру школи, так і продовжували цей напрямок. У 2019 виграли проект і встановили вуличні тренажери та обладнання для занять воркаутом. Тоді 50 тисяч гривень виділили із бюджету області, 80 тисяч дала сільська рада. У 2020‑му за рахунок уже іншого проекту тут же встановили огорожу, провели освітлення, поклали газон із штучної трави. Область знову виділила 50 тисяч, із міського бюджету — 80 тисяч.
Михайло Брейко уточнив, що, як правило, для того, аби повністю втілити в життя задум школярів, бюджетних коштів не вистачало. І тому в роботу «вмикалися» місцеві жителі.
Він розповів:
— Привозили ми і пісок, і щебінь, і гранвідсів. За власні кошти купляли, доставляли, укладали. Ми ж, люди більш старшого покоління, прагнемо, аби молодь мала належні умови для занять фізкультурою. Це краще, аніж курити чи пити горілку. Та й школа, все село стають ошатнішими і затишнішими, маючи отакі місця, як шкільний фізкультурний комплекс.
У 2022‑му році грошей із бюджету на втілення в життя проекту по будівництву волейбольного майданчика не дали. Тоді люди вирішили обійтися власними силами.
Брейко говорить:
— Безумовно, самотужки «знайти» 200 тисяч гривень і збудувати класний волейбольний майданчик із штучним покриттям ми не могли. А ось облаштувати поле для гри в міні-футбол — це завдання нам під силу. От ми це й зробили.
За словами Михайла Михайловича, протягом 2022‑го, вже воєнного року, територія під майбутнє футбольне поле була вирівняна, спланована, створена необхідна «подушка», а потім — посіяна спеціальна газонна трава. Також власним коштом місцеві жителі замінили футбольні ворота, старі вже були в аварійному стані.
Брейко резюмував:
— Зараз усім не просто. І виклики перед країною стоять небувалі. Але життя в селах не має завмерти. Переможемо у війні — і нам же тут жити. Тому якщо не хоче або не може влада, то люди й самі можуть рукава засукати.
