Про талановиту молодь на селі

Насправді ця публікація повинна була бути про зовсім інше, ніж те, що ви зараз прочитаєте… Але про це потім. Все починалось з листа до редакції, в якому підлітки розповідали про свою творчість, задуми і плани. Вони проживають в одному з сіл Кобеляцького району. Ми запросили їх до Кобеляк, щоб поспілкуватись і написати окрему статтю про їх життя. Вставши вдосвіта і проїхавши кільканадцять кілометрів у автобусі, вони опинилися в районному центрі. Розповідали про успіхи, розчарування, мрії, фотографувались.
З розповіді дівчат ставало зрозуміло, як важко обдарованим дітям з села знайти свій шлях в житті. Після отримання загальної середньої освіти вони хотіли йти навчатися до музичного закладу, але без закінчення музичної школи їм порадили навіть не намагатись вступити. А яка ж музична школа в селі?! Далі вони розповіли про свої будні. Про те, що молоді, крім традиційних свят, які за планом проводить завідуючий клубом, практично нічим зайнятися. Дискотеки на вихідних в графік завклубом не входять. Либонь, немає достатнього фінансового заохочення, чи то бажання. Розповідали, що вони мріють виїхати з села і оселитися в місті. Якщо на великі міста (Харків, Полтава та ін.) коштів не вистачить, то хоча б в Кобеляках оселитись.
В час, коли публікація вже готувалась до друку, до автора статті з мобільного однієї з підлітків почали надходити цікаві повідомлення. У них йшлося про небажання декого з батьків називати справжні імена дітей, та ставити їх фото. «А от про завклубом сказати треба, він заслужив». Приїхали! Іншими словами батьки хочуть, щоб злий журналіст відкрив правду про байдужість завклубом до підліткових проблем, але хто про це сказав – залишити у таємниці.
Часто доводиться чути, що талановита молодь «тікає» з села. Люди зітхають з цього приводу, однак чомусь вперто чи то не хочуть, чи то бояться відкрито говорити про причини цього негативного явища. А на прикладі цієї ситуації ще й дітям своїм наказують мовчати. Мовчати, від гріха подалі. Та слава Богу, так не скрізь! Адже є села, в яких завклуби сумлінно працюють і у вихідні,і в будні. Бо коли йшли на цю роботу, то все прекрасно розуміли і хотіли працювати – не для «галочки», а для свого села і для молодих людей, що в ньому живуть.
Ми б з радістю назвали село, де знаходиться горе-завклубом, однак звинувачувати когось від анонімних осіб не маємо ні юридичного, ні морального права. Це справа тих, хто не на словах, а на ділі знають цю людину, і в яких безперечно є що про неї сказати. Але ж їхня хата скраю, чи не так?
Тому підлітки, які щиро розповідали про себе та своє життя так і залишаться для нас невідомими представниками талановитої молоді на селі. Тож нехай їх бажання збудуться, а мрії втіляться в життя.

Логін:
Пароль:
запам'ятати