Ця історія мала б бути опублікована в рубриці «Кримінальна хроніка». Натомість — стала основою для редакційної. Адже ще не відомо, чи «розсиплеться» кримінальне провадження, відкрите за її мотивами, і чи буде фігурувати цей випадок у суді. Хотілося б, звичайно, щоб поліцейським вистачило професійності й настирливості, а суддям — принциповості й суворості.
До редакції спочатку зателефонувала, а потім і завітала особисто місцева жителька. У телефонній розмові вона одразу заінтригувала, пообіцявши розповісти, як обдурюють родичів воїнів, які загинули на війні України проти росії.
Доки чекав на гостю в офісі, уява малювала різні варіанти обману сімей загиблих. Можливо, держава не виплачує передбачену компенсацію у 15 мільйонів гривень?
Можливо, хтось уже «продав» бази даних, і шахраї почали виманювати в людей гроші, які вони отримали за загиблих на фронті синів, батьків чи братів?
Та все виявилося простіше. Навіть банальніше.
Маленьке село в Кобеляцькій громаді. Звичайна сім’я. Молодий чоловік загинув на війні. Держава виконала свої зобов’язання. Сім’я отримала кошти. Кошти величезні, як для звичайних людей. По сім із половиною мільйонів мамі і дружині.
І от жінка, якій на картку прийшли ці гроші, пішла до знайомих. І, не від великого розуму, поросила глянути, що це за гроші їй прийшли.
І от один, не надто близький знайомий, глянув. І… І через певний проміжок часу картка опинилася в його руках.
І понеслося. Покупки на 150 тисяч, готівка в руках. У результаті, за досить короткий проміжок часу двох мільйонів як не було.
Аж доки односельці, навіть не родичі, забили на сполох. Ледве не дійшло до самосуду. Поки що — не дійшло. Відкрите кримінальне провадження за ознаками статті 190 «Шахрайство». Якщо провину доведуть, то чоловіку, який отак розпоряджався грошима, отриманими за чиюсь смерть, загрожує до 12 років позбавлення волі.
Але чи дійде справа до суду — питання ще те. Адже якщо картку йому віддали добровільно…
Отак буває. Війна — це не лише смерть, горе, розруха, понівечені долі. Це — не лише героїзм, подвиги і пафос. Це ще й великі, величезні гроші.
І от одні можуть отак взяти і фактично «прос..ти» пам’ять про загиблого воїна. А інші, такі, як жінка, котра прийшла в редакцію, як її небайдужі односельці, можуть забити на сполох. Здавалося б, що їм чуже горе і чужі гроші. Чи їм не байдуже.
Виявляється, не всім байдуже. І якщо таких небайдужих буде більшість, тоді й вистоїмо, і переможемо.
