У страшний, але водночас надзвичайно цікавий проміжок часу нам випало жити.
На наших очах у муках, у страху, в боях, у смертях закінчується епоха. Епоха імперій. Завершується вона руйнуванням останньої на планеті Земля російської імперії.
Звичайно, якби ми жили десь у глибині європейського континенту, не кажучи вже про Америку чи Африку, це було б просто цікаво. Але нам випало жити в країні, яка стане своєрідним останнім цвяхом у кришку домовини останньої імперії. На нашу з вами біду, вона вирішила покінчити із своїм життям саме в полях нашої України.
Нащадкам про це буде дізнаватися просто цікаво, а нам зараз — ще й страшно, і важко, і боляче.
Та в цій редакційній мова піде про події набагато дрібніші, хоча й ближчі нам у плані географії.
На наших очах закінчується ні, не епоха, навіть не період, а так, хіба що десятиліття правління одних людей. Закінчується десятиліття Копельця, Жукова інших керівників пенсійного чи передпенсійного віку. Настає час для інших.
Казати, що це правильно чи неправильно, не можна. Це — нормально. Так було, є і буде.
Інколи автору цих рядків знайомі єхидно зауважують:
— Так і твій період закінчується.
Так, я знаю. І це теж нормально. Це неминуче.
І на це місце прийдуть інші, молодші. Згідно із законами Природи — кращі. Навіть попри свої чисельні недоліки. А для того, щоб це усвідомити і прийняти, достатньо просто глянути в дзеркало. Особливо, коли поряд вони, молодші.
Програють навіть суперчемпіони. Програють молодшим. Колись були легендарні футболісти Пеле, Марадона, Кройф, Платіні. Їм на зміну прийшли Роналду і Мессі. Невдовзі підуть і ці. З’являться інші. Вакууму не буде.
Втрачають владу навіть суперправителі. Бо з’являються молодші, сильніші, розумніші. Бо проти природи не попреш. Була легендарна і високорозвинута Римська імперія. Але її змели з лиця Землі варвари. Так, менш освічені, менш розвинуті. Але молодші.
Так і у нас тут, у Кобеляках, Біликах, Нових Санжарах, Царичанці. Так у владі, бізнесі, у ЗМІ.
І, напевне, одним із головних чеснот і знань у мистецтві життя є уміння вчасно піти. Змиритися і дати дорогу іншим. Нехай і здається, що вони менш розумні, чесні і працьовиті. Але вони — молодші.
І якщо цього не зрозуміти, то буде так, як із останньою імперією. Загине в будь-якому разі. Але скільки ж невинних людей із собою забере.
Звичайно, ця редакційна не є якимось прощанням, реквіємом. Так, навіяло. А можливо, комусь із пенсіонерів і нагадати потрібно.
