Про це редакції заявили підприємці, які раніше надавали послуги в сферах розваг. Усі заклади, які цим займалися вже півтора року, працюють у режимі кафе. І не збираються змінювати профіль навіть після завершення війни. Про це вони розповіли під час зустрічі, на якій виклали своє бачення щодо запроваджених владою обмежень у графіку їх роботи. Підприємці сподіваються на те, що знайдуть спільну мову із міською радою і їм дозволять працювати до 23-ї години вечора.
Одразу потрібно зробити принципово важливе уточнення. У публікації, підписаній автором і цих рядків, котра мала назву «Кобеляцька молодь звертається до міської влади», розміщеній на сайті «ЕХО» 11 липня 2023 року, була допущена неточність. І це було суто авторською помилкою. Мова йде про фразу «А ось зараз уже кобеляцька молодь планує звернутися до влади із проханням про продовження часу роботи дискотек».
Буквально в той же день зателефонував один із представників молоді. Він сказав:
— Чи я вам неправильно пояснив, чи ви мене неправильно зрозуміли. Ні про які дискотеки мова й не йде. Ніхто із молоді про танці під час війни навіть не говорить. Навпаки, мені вже довелося почути слова обурення від молодих людей, які не хочуть, щоб була відновлена робота дискотек. Мова йде виключно про якісь кафе, інші заклади. Розумієте, коли все закривається о 21-й годині, то молодим людям просто не залишається вибору, як йти кудись на берег річки або в міські парки. Ніхто не просить танців, ніхто навіть не мріє про гулянки до ранку. Хоча б до 23-ї дозволили працювати. І все. Як по всій Україні. А то Кобеляки якимось гетто виглядають, скрізь заклади працюють до 23-ї і лише в нас до 21-ї.
Схожу думку висловили і підприємці, які працюють у сфері надання послуг громадського харчування. Говорили ми із Олександром та Жанною Шевцовими. Але, за їх словами, цю точку зору поділяють і їх колеги. Вони вже звернулися із колективним листом до Кобеляцької міської ради із проханням дозволити їм працювати до 23-ї години.
Олександр Шевцов пояснив:
— Ми такі ж українці, як і всі наші співгромадяни. Ми всі потерпаємо від війни і намагаємося будь-яким чином допомагати армії. Ми всі прекрасно розуміємо, що зараз не час для проведення дискотек. До речі, жодної дискотеки в нашому закладі, що називається «Фабрика», із початку війни не було. Думаю, що й після її закінчення ми не одразу відновимо їх роботу. Ми розуміємо, що не можна танцювати, коли зовсім поряд гинуть наші земляки. Проте у нас запровадили обмеження в часах роботи. Ми працюємо лише до 21-ї. Я спеціально моніторив ситуацію по Україні, зв’язувався із колегами та знайомими. Ніде немає таких суворих обмежень. Навіть у рекомендаціях Нацполіції зазначено, що потрібно «закритися» за 60 хвилин до настання «комендантської години». Тобто — о 23-й годині. Розумієте, зараз літо, багато молоді поприїжджали в Кобеляки. Десь до 19-ї години вони на річці. До нас доходять десь о 20:30. А через півгодини ми їх змушені фактично виганяти. У результаті, робота кафе та аналогічних закладів на території Кобеляцької громади фактично паралізована. Порушувати розпорядження влади ми не збираємося. Ми будемо все виконувати. Ми платимо і будемо платити податки. Ми допомагали і будемо допомагати армії. Але просимо владу нас почути і зрозуміти. Ми працюємо в збиток собі, але це не може продовжуватися безкінечно. Закриються всі кафе в Кобеляках — люди втратять роботу, бюджет — податки. Ну й кому від цього буде краще? От цю тезу ми й хочемо донести до представників влади.
За словами Олександра, на «Фабриці» встановлені відеокамери. За їх допомогою легко перевірити, чи були в закладі якісь порушення.
Жанна Шевцова продовжує:
— Не так давно довелося спілкуватися із хлопцями, які повернулися із передової. Вони прийшли до нас у кафе. І ось що сказав один із них: «Ми там кілька місяців бачили лише кров, смерть і страждання. І нам хочеться просто подивитися на нормальне мирне життя. На молодь, на ровесників, посидіти, випити пива, поспілкуватися».
Думаю, що чоловік говорив цілком щиро. Але ж зараз у нас фактично немає можливості організувати для людей дозвілля. Хоча навіть моя бабуся розповідала, що в часи Другої світової працювали і заклади громадського харчування, і концерти проводили, й інші розважальні заклади. Думаю, що це правильний підхід. Якщо молодих людей обмежити в спілкуванні, у можливості разом відпочивати, то нічим хорошим це не закінчиться. Молодь має знайомитися, спілкуватися, закохуватися нарешті. Це — нормально. Навіть під час війни.
Кобеляки — не гетто
У понеділок, 17 липня, ми зустрілися із представниками молоді. Там були зовсім юні дівчата й хлопці, але прийшли і люди старші.
Зокрема, Марина Столяренко вирішила висловити свою точку зору, як мами. Вона сказала:
— Раніше я знала, що моя донька перебуває на «Фабриці» і мені від цього було спокійніше. Тут громадське місце, ситуацію завжди контролює персонал закладу. Тут завжди освітлена територія, у будь-який момент можуть приїхати правоохоронці. Зараз діти фактично самотужки вирішують проблему дозвілля. Вони в будь-якому разі будуть гуляти. Але зараз — у темних парках чи на березі річки.
Підтримав тезу, висловлену Оксаною, і відомий в усій громаді хореограф Максим Якименко. Він зауважив:
— Є кілька принципово важливих нюансів. Як свідчить досвід історії розвитку людства, заборони майже ніколи не дають позитивного результату. У нас — заборона. Причому — лише в Кобеляках. Але ж у нас — не гетто, не резервація. Друге. Відпочинок молоді потрібно організовувати. У таких закладах, як «Фабрика», цим якраз і займаються. Так, на комерційній основі. Але що в цьому поганого? Аби було професійно і безпечно. У результаті, молодь іде на автозаправки, в парки, в ліси і поля. А там відпочинок уже не організований. Нюанс третій: якби заборона працювати після 21-ї години була аргументована чимось більшим, аніж скарги окремих громадян, то питань би не було. А так... Де протоколи щодо чисельних порушень? Де приписи контролюючих служб? Їх немає. Ну тоді рішення є занадто суб’єктивним, як на мою думку.
Більш молоді люди були менш красномовними. Але вони теж висловилися за те, аби робота закладів, подібних «Фабриці», була продовжена до 23-ї години. При цьому всі дружно наголосили — про танці не йдеться.
