Кобелячанин Олександр Бутко ділиться своїм досвідом щодо підготовки теплолюбних дерев до зими.
Про Олександра Бутка, жителя Кобеляк, який на своєму подвір’ї вирощує кілька сотень плодових дерев і кущів, ми вже писали неодноразово.
На перший погляд у досвіді Бутка немає нічого незвичайного. Практично на кожній садибі справжнього українця знаходиться місце для яблуньок, грушок, слив та абрикосів. Давно вже не є екзотикою і персик, нектарин чи лохина.
Але в садку Бутка ростуть справжні екзоти. Там знайшлося місце і для хурми, і для граната, і для інжиру.
Хоча за словами садівника-аматора найбільше він захоплюється азіміною. Її батьківщина — Північна Америка, але культура вже підкорила багато країн завдяки красі та унікальному смаку плодів. Кажуть, що це чи не найсмачніший екзотичний плід, який можна виростити в наших кліматичних умовах. Плоди азіміни великі — 300-400 г, а іноді й більше. Вони дуже ароматні, з м’якою кремоподібною м’якоттю. На смак — як манго у поєднанні з тропічними фруктами, зокрема має цитрусові нотки. М’якуш плодів м’який, соковитий, ніжний, його можна їсти ложкою. До того ж, плоди азіміни надзвичайно корисні: містять багато біологічно активних речовин (антоціани, антиоксиданти, флавоноїди, вітаміни, цукру).
Але цього разу ми із Олександром говорили не про його улюблену азіміну. А зупинилися на способах, за допомогою яких він дає можливість перезимувати деревам, які звикли до тропічного клімату. А в тропіках, як відомо, зими не буває взагалі.
Хоча азі міна, за словами Бутка, якраз української зими і не боїться. Він каже:
— Азіміну я до зими не готую. Вона до мінус тридцяти витримує. А в нас таких морозів не буває. А ось першорічку хурми, гранат і, особливо, інжир готую.
Садівник пояснює, що дорослі дерева хурми, у яких підщепою є так звана «вір гінка», спокійно витримують українські морози. Але він в цьому році виростив саджанці «вір гінки» із кісточок. А ці рослини ще не зміцніли. Тому першу зиму вони проведуть у погребі. Хоча кілька саджанців Бутко для експерименту залишив зимувати в землі.
А ось гранат та інжир, які вже кілька років ростуть і плодоносять у саду Бутка, він готує до холодів особливо ретельно.
Пояснює:
— Гранат витримує мороз до 17 градусів, інжир — до 14. Такі мінусові температури для нашої місцевості не є дивиною.
Із утепленням гранату та зізіфуса, для якого теж знайшлося місце в саду Бутка, чоловік нічого особливого не вигадує. Як утеплюючі матеріали використовує звичайні старі автомобільні шини та хвойний опад і рештки бур’янів.
Олександр розповідає:
— Я обкладаю дерево старими автомобільними покришками. Знизу на землю кладу ті, що мають більший діаметр, наверх — менші. А потім порожнини заповнюють хвойним опадом. Зимує прекрасно. Я взагалі не розумію людей, які все із двору тягнуть на смітники. У мене органіка перегниває у компостній ямі. Листям обкладаю рослини в отаких саморобних зимівниках. Які ж дурні ті люди, що його спалюють чи викидають. Усе ж це і є утеплювачем та безкоштовним екологічно чистим добривом. Листя викинуть, куплять селітру. Розумними я таких людей не назву.
А ось з інжиром доводиться поморочитися. Його ж потрібно до землі пригнути. Олександр накладає на кущ ті ж старі автомобільні скати. Потім обкутує рослину мішковиною. А на завершення підготовки зверху кладе старий шифер, щоб вода не затікала.
Каже:
— Отак у мене інжир зимує без проблем. Мороз для мене не проблема, більше клопоту миші завдають. Вони страшенно люблять гризти інжир. Тому під кожним деревом у мене по дві мишоловки. У одну зиму 23 миші упіймав.
До речі, мишей Олександр теж не викидає. Вони, як і інші тваринні рештки, служать добривом для рослин. Адже хімічні речовини для підгодівлі своїх дерев і кущів Бутко принципово не використовує.
