Словосполучення, винесене в заголовок цієї редакційної, у більшості людей одразу викличе асоціацію з вовками. Саме цих тварин називають санітарами лісу. Якщо ж розглядати подібне визначення із сарказмом, то тут для асоціацій простір набагато ширший. «Санітарами лісу» можна обізвати і браконьєрів, і так званих «чорних лісорубів», які пиляють усе, що тільки можна продати, і ще багатьох двоногих шкідників, які заради наживи здатні на повне знищення лісів і всього, що в них живе.
Але в цій статті мова йтиме про інше. Точніше — про інших.
Автор цих рядків постійно мандрує між рідними йому Кобеляками і не менш рідним маленьким селом Колісниківка. І от днями під час цих поїздок побачив людей, зайнятих досить специфічною справою. Чоловік і жінка в робочому одязі збирали в посадках обабіч дороги різний мотлох. Збирали те сміття, яке інші ґазди просто вивезли із своїх садиб і викинули в посадки.
Спочатку подумав, що то працюють співробітники комунального підприємства «Водоканал Плюс». Адже саме в Колісниківку вивозять органічні відходи з Кобеляк. То, напевне, логічним було б, аби комунальники й прибирали сміття, яке випало із трактора чи самоскида.
Одного разу зупинився і прямо запитав чоловіка, який якраз вантажив у свого «легковика» скляні пляшки:
— А ви з «Водоканалу»?
— Ні, я там не працюю. Я — з Біликів.
Почали розмовляти. Виявляється, чоловік заробляє собі на життя, збираючи всілякий мотлох на обочинах доріг і в лісопосадках.
Він пояснив:
— Ми збираємо лише скляні пляшки і жерсть, баночки тощо. У Біликах усе це приймають. Я вдома розбиваю пляшки і здаю їх, як склобій.
— Оце ви на автомобілі їздите за пляшками? Невже це вигідно?
— Ну якби було невигідно, то не їздив би. Ми б і пластикові пляшки збирали. Але в мене на жаль причепа до автомобіля немає. А в салон багато не напхаєш.
Зізнаюся, що пережив приємний шок. Адже, як правило, доводиться бачити, а то й конфліктувати з людьми, які в посадки сміття вивозять, а не прибирають його звідти.
Востаннє таких волонтерів бачив на Шрі-Ланці в один уже з далеких довоєнних років. Там різні американці, канадці та австралійці ходять по пляжах і збирають сміття, викинуте на берег океаном. А що цікаво і принципово важливо, викидають те сміття у води Індійського океану місцеві жителі. У них там є два види звалищ — джунглі та океан. От і вантажать непотріб на човники виходять в океан і... А потім частину того мотлоху прибоєм викидає на пляж. Після цього приїжджають молоді люди з багатих країн і як волонтери прибирають за ланкійцями.
У нашому випадку люди працюють не як волонтери. Вони намагаються заробити на смітті.
Не плачуться, не скаржаться на доленьку, а виходять і чесно працюють. І ще й цим приносять користь не лише власному сімейному бюджету, а й усій громаді та довкіллю.
Дуже захотів назвати прізвища цих людей і написати про них більш розлогу і детальну статтю. Але вони не захотіли, щоб їх називали. Ну та, можливо, ще буде час і можливість.
І в той же час кобеляцька влада ніяк не вирішить проблему з гілками, які містяни виносять із своїх садиб до контейнерів.
Тут є лише два реальних варіанти: або нещадно всіх штрафувати і примушувати замовляти послугу в комунальників, або сідати і рахувати, чи не вигідніше й доцільніше буде допомогти «Водоканалу Плюс» із подрібненням цих гілок з подальшим їх використанням в якості опалення для навчальних закладів.
Є й треті варіант — запросити американців, австралійців та канадців, аби поприбирали в Кобеляках. Та він не надто реалістичний, цей варіант.
Але влада ніяк не вирішить. Воно й зрозуміло. У міській раді в чисельних «рішал» зарплата починається від 30 тисяч гривень на місяць. Їм — «не пече». Вони в посадки збирати пляшки не підуть. Хіба що — раз на рік, для фоточок.
