Буквально вчора став свідком цікавої дискусії. Дискутували колеги по роботі, точніше, моя дружина і наш адміністратор сайту.
Розмова почалася після того, як до редакції зайшов чоловік і подав оголошення.
Чоловік продає будинок та різну техніку в одному із сіл, що на околиці Кобеляцької громади. За добротний великий і відносно новий будинок із усіма зручностями та госпбудівлями просить лише 100 тисяч гривень. Біля будинку 70 «соток» землі.
Ціну на свою нерухомість чоловік пояснив наступним чином:
— Я переїжджаю. І вже не повернуся. Протягом року я продавав цей будинок за 130 тисяч гривень. Не продав. Тепер прошу сто.
Подавши оголошення, чоловік пішов. А в редакції почалося обговорення. Дружина задала тон:
— Боже, як дешево. Це ж він або все життя будував, або купив, і не за 100 тисяч. І одночасно в редакції звертаються люди, які постійно шукають, де б його винайняти житло в Кобеляках. Так, є ж житло! По-моєму, краще купити будинок у свою власність за сто тисяч в селі, аніж кожного місяця в Кобеляках платити по 8 тисяч за орендовану квартиру.
Інший співробітник мав на цю ситуацію свою точку зору:
— Люди постійно запитують квартири, бо в Кобеляках ціни «космічні» за оренду. 8 тисяч у місяць — це ж дорого! А в людей виходу немає.
— Як це, немає? Ось же цілий будинок із усіма зручностями продається. Так його ж можна знову продати і повернути витрачені гроші, а те, що віддав за оренду вже не повернеться.
— Та хто хоче їхати в те село, де ні дороги, ні нормального Інтернету. Це ви із Миколайовичем прибацані, у своїй Колісниківці «пашете» вдень і вночі!
— Так ти ж кажеш, що виходу немає! Таки ж є! Просто люди «пахати», як ти кажеш, не хочуть, їм краще в Інтернеті «повисіти». Так нехай же тоді й не скаржаться, що виходу немає.
Ну і так далі, і тому подібне.
Автор спостерігав за дискусією, а потім спробував вставити і свої «п’ять копійок».
Так, насправді вихід є. Практично завжди і з будь-якої ситуації. І насправді варіантів вирішення тієї чи іншої проблеми є не один чи два, як нам говорять політики і пропагандисти. Світ не чорний і не білий, він різномастний. І Бог, чи хто там є, завжди дає нам можливість вибору і виходу. Як дає можливість і знайти баланс. Адже йому, цьому світові, однаково потрібні й «прибацані», готові працювати по 12-14 годин на добу, і ті, хто воліє лежати на дивані чи «висіти» в Інтернеті.
От давайте уявимо ситуацію, коли всі стали трудоголіками... Усе, капець. У всіх все є, всім всього вистачає, ніхто ні в кого нічого не купляє. І зникає сама необхідність трудоголитись.
І навпаки. Усі дружно лягають на диван і «зависають» у Інтернеті... Через місяць-два починається голод.
І напевне такий баланс потрібен. Без нього цей світ, точніше та його частина, яка є людською цивілізацією, уже б загинув.
Шкода тільки, що ми, люди, не завжди про це пам’ятаємо і забуваємо і про баланс, і про терпимість до не таких, як ми.
І тоді починаються війни...
