Понеділок, 3 червня. Кабінет Віталія Кгаєвського, начальника третього (Кобеляцького) відділу Полтавського районного ТЦК і СП. Раніше, та й зараз, звичайні люди називають цю посаду «воєнком». Зайшовши в ТЦК із метою оновити свої облікові дані, вирішую, як це часто буває, «вбити двох зайчиків», паралельно задавши кілька запитань воєнкому.
Кгаєвський відверто каже, що «для преси» у нього інформації практично немає. Вся вона має той чи інший рівень секретності і не підлягає публічному оприлюдненню. Каже:
— Усе йде планово. Працюємо.
Та в ході розмови згадує:
— Можливо, напишете про оті зловісні «бусіки», у які вкидають чоловіків і везуть на фронт. Мені вже набридло відповідати на запитання на цю тему. Дзвонять, розказують. А в ході розмови виясняється, що ніхто ніяких «бусіків» і в очі не бачив. Я завжди пропоную людям, які мені про це розповідають, просто вийти в той чи інший день на центральну площу Кобеляк, постояти там кілька годин, поспостерігати. Можна зробити це один раз, можна протягом тижня. А потім уже робити якісь висновки. Були «бусіки» чи не було? Крутили комусь силою руки чи ні. А то надивляться відео в Інтернеті, на яких взагалі нічого не зрозуміло, інколи навіть неможливо ідентифікувати місцевість, де відбувається подія, а потім роблять висновки. Та не було ніколи в Кобеляках чи Біликах ніяких «бусіків», нікому й ніколи руки не крутили.
Тут не можу не погодитися із воєнкомом. Самому днями доводилось, перебуваючи біля кобеляцької лікарні, доводити людині, яка на той момент знаходилась у Біликах, що ніякої облави на чоловіків біля медзакладу немає.
— Та немає біля лікарні ні поліцейських, ні «тецекашників».
— А в Біликах говорять, що є.
Що ж, буває й таке.
А передивившись очима професійного журналіста не одне і не два відео на тему облав на чоловіків, можу однозначно робити висновок, що всі вони стовідсотково маніпулятивні. Адже на жодному відео немає передісторії, тобто початку ситуації. А в багатьох випадках неможливо точно встановити місце події. Тобто подібний «відосик» можна спокійнісінько зняти десь у Самарі чи Красноярську.
Безумовно, не можна стверджувати, що якихось зловживань чи перевищення повноважень з боку співробітників ТЦК не було й не буде. Напевне, були. Напевне, й інвалідності люди купують. Напевне, й хабарі лікарям, щоб «відкосити» від армії, дають. Але перед тим, як робити висновки, задайте самому собі запитання: «Я це сам бачив чи мені відео показали?»
А це — дві великі різниці.
От я особисто не бачив ні зловісних «бусіків», ні людей у військовій формі, які крутять руки чоловікам.
Але я бачив безмежно втомлені очі військового комісара. Бачив старе залізне ліжко в його кабінеті, на якому він спить, не ночуючи вдома. Розмовляв із одним із прикомандированих співробітників ТЦК, який двічі під час цієї війни залишався одним вцілілим із взводу солдат.
Будь-ласка, не сприймайте цю статтю, як якусь оду співробітникам ТЦК. Але не забувайте про зовсім не риторичне запитання: «А ви особисто бачили?»
