Заходжу до класу, заняття ще не почалися. Учні активно щось обговорюють між собою, а я тим часом звертаюся до дівчини, яка на вигляд здається трішки старшою від інших. І не помиляюся. Минуло чотири роки, як Олена Коршенюк закінчила мовну школу. Нині вона навчається в Придніпровській державній академії будівництва та архітектури, де освоює професію облік і аудит. А знову прийшла до школи, щоб поновити свої знання.
— Щоб продовжувати навчання на магістратурі потрібно здати екзамен з англійської мови, — розповідає Олена. — Той рівень знань, який я здобула тут — отримати більше ніде неможливо. У мовній школі я завжди відчувала себе як вдома. Пам’ятаю, як на новий рік ми інсценізували мюзикл. Я й досі не вірю, що наш викладач, Наталія Володимирівна Спиця, тоді вмовила мене співати на англійській мові (сміється — ред.). Ще пригадую, як нам вдалося поспілкуватися з американськими волонтерами, вони були вражені рівнем нашої підготовки. Також ми відвідували конференції, тренінги тощо. В мене про цю школу збереглося безліч приємних вражень.
Випускники школи тісно контактують між собою. Навіть об’єдналися і створили групу в одній із соціальних мереж рунету.
Непомітно розмова перейшла у спогади про випускників. Наталія Володимирівна відкрила фотоальбом.
— О Боже, це ж я! — захоплено переглядає фото випускниця.
— Ось Сашко Пархоменко, Дмитро Бобрищев…, — показує педагог. — А це я в Америці. Також двічі в Британію з учнями їздили.
Як не приємно згадувати минуле, Олені настав час прощатися на сьогодні з улюбленим педагогом. Інші учні сідають на свої місця у класі. Настає тиша. Наталя Володимирівна розпочинає урок англійською мовою.
