Дуже люблю дискутувати із близькою людиною на тему роботи мозку, отже, і психіки кожного з нас. Обоє читаємо, слухаємо лекції на Ютубі чи інших платформах. Але маємо дещо різні точки зору.
Є одна. Не моя. Вона полягає в тому, що всі люди однакові. Усі однаково хочуть щастя, любові, миру, благополуччя.
Але, як на мене, така позиція не пояснює, чому ж тоді однаково хороші люди вбивають, грабують, принижують, обманюють інших однаково хороших людей.
Маю з цього своє пояснення. Так, усі люди однакові. І навіть рівні. І всі однаково хочуть щастя. Передусім для себе любимих.
І все було б добре в цій однаковості, і не було б ні воєн, ні злочинів, ні інших траблів, якби....
Якби не таргани. Адже в головах однакових людей сидять і керують ними абсолютно різні таргани. І їх, цих комах, у кожній голові дуже багато. Є схожі, є й унікальні. І от ці кляті таргани заважають людям бути щасливими і робити добро не лише для себе, а й для інших.
До речі, автор цієї статті теж не виняток. І в моїй голові більше, аніж достатньо своїх тарганів.
І от у понеділок, 10 червня, пішли ми з моїми комахами на сесію Кобеляцької міської ради. І там протягом години з гаком із величезним задоволенням спостерігали за торжеством тарганячого племені в депутатських головах.
Там депутати проводили перформанс під умовною назвою «Звіт начальника відділу культури Валентини Пелюхні». Ну, це воно, оте дійство, так офіційно називалося. Насправді ж, ні для кого не є секретом, що частина кобеляцьких депутатів (їх троє чи четверо), точніше, їх таракани, хочуть звільнити з посади вищезгаданого посадовця. Звільнити виключно за те, що під час «кобеляцької революції», коли нинішня депутатська більшість скинула з трону «ненависний режим Дорошенка-Стаднікової-Фещенка», Валентина Андріївна дозволила собі публічний виступ на підтримку вже колишньої влади.
Здавалось би, що з того, ну дозволила, то й дозволила. Має право. Є в неї такий тарган, законом він не заборонений. Але ж усе не так просто.
Таргани кількох занадто емоційних депутатів вирішили по-іншому. Це ті таргани, що керуються в своєму житті принципом «Я начальник, ти — дурень».
І вони чомусь думають, що, «скинувши» спочатку Копельця, а потім Дорошенка, отримали якусь метафізичну суперсилу. Мовляв, ми тут керуємо, ми гроші роздаємо, ми можемо одних милувати, інших — карати.
Насправді все зовсім не так. А принцип «Я начальник, ти — дурень» є не просто хибним, а ілюзорним.
Адже за часи свого існування людська цивілізація вигадала спосіб боротьби із тими чи іншими тарганами. Такий собі дихлофос.
Люди, які осмілюються висловити таке крамольне припущення, були в рази розумнішими за депутатів місцевої ради, запровадили таке поняття, як «закон». Вони, ті розумні люди, усвідомили, що якщо не ставити собі подібних у певні обов’язкові для всіх рамки, то таргани в кінці кінців остаточно переможуть і під їх керівництвом гомосапієнси просто знищать один одного. І от, щоб цього не сталося, й вигадали дихлофос, читай — закон.
Звичайно, таргани усіма силами і способами намагаються задурити голови однаково хорошим людям, особливо тим, хто має хоча б якусь, хоча б наймізернішу і найнікчемнішу владу. І постійно підбурюють тих, у принципі хороших людей, до порушення законодавства. Мовляв, дихлофос-закон — він не для всіх і на нас він не подіє.
Керуючись саме цим принципом, напевне діяли керівники Кобеляцького міського ліцею №2, міського дитсадка «Золотий півник», коли, не особливо замислюючись і переймаючись законністю своїх дій, звільнили із роботи в першому випадку — завуча Тамілу Шару-Махно, у другому — вихователя Ірину Колісник.
Результат усім уже відомий. Звільнені всупереч закону і здоровому глузду люди не послухали своїх чи інших тарганів, які, цілком можливо, радили їм, опустивши голову, змиритися із «всесильністю» начальства, а почали захищати свої права за допомогою закону-дихлофосу. І все подіяло. Люди повернулися на свої робочі місця, отримали компенсацію, а нібито «всесильні» керівники були миттєво «приземлені».
Але ж таргани в головах кобеляцьких депутатів кажуть:
— Та то — не про нас. Із нами (вами) такого не буде. Вам (нам) можна все.
І от депутати вирішили влаштувати щось схоже на «судилище» над керівником відділу культури. Назвали те дійство «звітом». І, прослухавши доповідь Валентини Пелюхні, почали до неї відверто «чіплятися». То те їм не подобається, то інше.
При цьому, майже за годину «допиту із пристрастю» ніхто так і не навів жодного факту дійсно серйозного порушення або системного недопрацювання. То фотографії із заходу невчасно в Інтернет виставили, то когось для виступу в клуб не пустили, то не зрозуміло, як дрова для опалення обліковуються. Одна депутатка почала докоряти Пелюхні тим, що в музичній школі інструменти старі і їх потрібно замінити.
Під час цього виступу один із тарганів у голові автора статті просто впав на підлогу, знемагаючи від гомеричного реготу.
Так це що виходить, інструменти за два роки керівництва Пелюхні так застаріли? А до цього їх кожні півроку міняли? Чи то Валентина Андріївна пошкодила каблучками піаніно в музичній школі під час нічних танців? Ні? Так чого ж ви тоді до неї чіпляєтесь із такими, відверто кажучи, нікчемними «пред’явами»?
Ще пару «представників народу» постійно нагадували Пелюхні, що особливих її заслуг у розвитку культури, туризму і спорту в Кобеляцькій громаді немає. Мовляв, усе це було до Валентини Андріївни і буде після неї.
Як тут не нагадати тарганам у депутатячих головах, що ця сентенція в першу чергу стосується їх самих? Адже якщо уявити ситуацію, коли всіх без винятку нинішніх депутатів видалити із сесійного залу, а на їх місця посадити людей з лісу, вулиці, поля, городу чи навіть дитсадочка, то принципово нічого в Кобеляцькій громаді не зміниться. Адже роль нинішнього депутатського корпусу з саморозвитку громади стрімко наближається до нуля. Оті постійні «перевороти» в стінах міськради бюджет не наповнюють й інвесторів у Кобеляки не приваблюють.
А якщо без тарганів?
Автор статті свідомо не назвав прізвища депутатів, які прагнуть «крові» начальника відділу культури. Я ж розумію, що насправді вони є людьми хорошими, законослухняними і порядними. От тільки таргани їм дошкуляють.
А якщо без тарганів, то маємо лише кризу комунікації між частиною депутатського корпусу і начальником відділу культури. А вирішується ця проблема дуже швидко і просто. Люди викидають із голів комашині амбіції, сідають за стіл і спокійно обговорюють та приймають спільний план роботи. Підкреслюю — «роботи», а не якихось тарганячих перегонів.
P.S. Депутати не затвердили звіт Пелюхні. Ніяких наслідків це не має.
