У двох останніх паперових версіях газети «ЕХО», а також на редакційному сайті, були розміщені повідомлення про плани виконавчих органів влади обласного та вищого рівня перейменувати ще сім населених пунктів Кобеляцької та Білицької громад.
Нагадаємо, що мова йде про Кунівку, Сухинівку, Леваневське, Прогрес, Марківку, Чорбівку та Червоні Квіти.
Потрібно одразу відзначити, що ця інформація викликала досить значний інтерес та резонанс у суспільстві. Реакція людей — однозначно негативна.
У принципі, в такій реакції немає нічого неочікуваного. Психіка наша так влаштована, що більшість людей негативно ставиться до змін, які не дають швидкої користі. Так люди ставилися і до ідеї створення громад замість сільрад і до багатьох інших процесів. Зрештою, багато людей, і автор цієї статті теж серед них, погано сприймають навіть тотальну цифровізацію.
А в питанні перейменування взагалі важко знайти хоча б якусь, навіть віддалену, користь для суспільства та окремого його громадянина.
Ціль авторів ідеї із перейменування зрозуміла — стерти частину історичної пам’яті. У принципі, так робили, роблять і робитимуть у всі часи і у майже всіх народів. Це потрібно державі, аби нав’язувати населенню ту чи іншу ідеологію.
І от зараз представники української держави намагаються стерти з історичної пам’яті все, що пов’язано із комунізмом і росією. Слово «намагаються» вжите не випадково. Адже в повному обсязі провести оту «стирачку» неможливо. Завжди залишиться певна чистина інтелектуалів, які поцікавляться, знайдуть і прочитають.
Але більшість людей таки забудуть про ту, непотрібну державі, частину історії. І забудуть досить швидко, навіть 50 років не мине.
Ну, що тут сказати? Так, в Україні протягом десятиліть таки нав’язували людям і комунізм, і «братськонародність». І від цього в певній мірі потрібно позбавлятися. Та й назва Горішні Плавні, як на мене, набагато милозвучніша і природніша, аніж Камсамольск.
От тільки не зрозуміло, навіщо перейменовувати оті малесенькі Червоні Квіти чи Прогрес? Адекватних пояснень просто не існує. Хоча, можливо, аби то були Червоночорні Квіти, то це б сучасних українських комуністів влаштувало б. Визначення «комуністи» щодо чиновників із усіх тих ова чи типу інститутів нацпам’яті теж вжите не випадково. Адже вони діють точно так, як діяли комуністи сто років тому. От це і насторожує. Адже приходить у голову крамольна думка, що в Україні одну тоталітарну державу просто намагаються змінити іншою. Сенс і методи дій однаковісінькі.
Цікавою особисто для мене виявилася реакція людей, жителів двох громад, де в основному розповсюджується «ЕХО».
Жителі Білицької громади, особливо Чорбівки, активно протестують, збираються на стихійні зібрання, вимагають від влади відмінити рішення щодо перейменувань.
Кобелячани діють якось більш приречено. Так, за словами людей, які живуть у селах, що перейменують, вони теж проти перейменувань. Але вважають, що протестувати безглуздо. Потрібно просто запропонувати якусь свою, а не нав’язану чиновниками назву.
Чому така різниця між Кобеляками й Біликами? Не можу дати відповіді.
Але дуже цікаво буде дізнатися, чий же підхід виявиться більш ефективним і реалістичним.
Мені дуже хочеться, аби спроба жителів кількох сіл у Білицькій громаді стала успішною. І назви Чорбівка, Марківка, а тим більше Прогрес та Червоні Квіти, залишилися.
Це б залишило хоча б ілюзію народовладдя.
Але якщо навіть відбудеться тотальне перейменування... Це теж не трагедія. Через покоління, тобто років через 20-25, коли ці, що зараз при владі, вже будуть позбавлені можливості приймати рішення, можна буде провести чергове перейменування і повернути старі назви.
Головне, щоб села ці ще залишилися.
