З Полтавщини до наших керівників країни надійшли кілька відкритих листів. Пропонуємо вам їх прочитати
Дорогий Вікторе Андрійовичу! Цього року в селі Макухівка відбулася надзвичайна подія: у нас луснув колодязний ворот, і всередині оселився, невідомо звідки взявшись, бджолиний рій. Бджоли – дикі, маленькі, але охайні й напрочуд симпатичні. Вікторе Анлрійовичу, приїздіть до нас і заберіть бджілок для поповнення вашої славнозвісної колекції. А нам, натомість, надійшліть з Вашої ясновельможної скарбниці, ой, вибачте, будь-ласка, з резервного фонду, нову колоду для криниці, бо частенько, коли водопровід псується, ми мусимо користуватися колодязною водою, яка геть отруєна сусіднім міським звалищем.
З повагою, Ваші виборці
Дорога Юліє Володимирівно! Цього року ми, врешті, замостили наше подвір’я, так що до хати можна підібратися, не втопивши черевики в калюжі або в барханах пилюки, в які ця калюжа перетворюється в сухі дні. Крім того, на позатому тижні ми назбирали грошей та поїхали на базар, де купили чудовий китайський одяг. Даруйте нам, пані Юліє, ми ладні були б натомість придбати українське ганчір’я, щоб підтримати, як Ви нас вчите, вітчизняного виробника. Але на питання: «чи є у вас український одяг?» торговці чомусь не відповідали, тільки сміялися та крутили брудними пальцями біля скронь. Тому мали погодитися на китайське. Та менше з тим, бо замість вітчзняних виробників ми підтримали вітчизняних торговців, тобто державну еліту, бо гасло «купи-продай» лунає долиною Ворскли, як колись запозичене в англійців «Ур-р-р-аааа!» проносилося полем Полтавської битви. Приїздіть до нас у гості, Юліє Володимирівно, бо Вашим підборам на нашій садибі уже ніщо не загрожує, а вдягнені ми, як і Ви, в усе іноземне.
З повагою, Ваші виборці
Кілька тижнів тому ми із замиранням серця слухали Ваш телевізійний виступ, і сльози розчулення текли по нашим щокам. Але ми їх не витирали, бо то святі сльози, сльози вдячності сірого народу керівникові, який дбає про нас, як ніхто інший. Особливо потішило нас бажання підвищити наші пенсії та зарплати за рахунок друкування нових грошей. Інші можновладці не додумалися до такого простого виходу з глухого куту, де ми, прості українці, чомусь сидимо, не зважаючи на безперервну допомогу з боку всіх політичних партій, блоків та окремих заможних добродіїв. Ми особливо вдячні, бо Ваша ласка свідчить про розумове змужніння та зростання любові до сіромах, які навіть і не сподівалися на таке піклування після Вашого могутнього «Да пошли, Вы!». Вибачте нас за зневіру та недооцінку Вашої особистості. Тепер ми очікуємо, що інфляційні гроші рікою потечуть до наших кишень, і ми знов станемо мільйонерами, як в благословенні дев’яності, коли Ви, як горний орел, ширяли небесами ощасливленої держави.
З повагою, Ваші виборці
Дорогі богатирі, славні лицарі, Юріє та Несторе! Ваші безперервні ратні подвиги, які уславили силу й натхнення українського народу не менше, ніж звитяга Ваших колег, братів-Кличків, вражали, вражають та з божою поміччю ще багато років вражатимуть простий полтавський народ. Треба, щоб ви про це знали та відчували нашу підтримку. Колишній міністр та нинішній депутат і колишній депутат та нинішній міністр стали взірцем для всіх хоробрих парубків нашого лісостепного краю. Одне засмучує: нокаутовані жалюгідні Черновецький та Льовочкін і опльовані брехливі німецькі поліцаї вже ніколи не будуть для вас гідними суперниками. Водночас, луками Полтавщини хаотично блукають в пошуках найкращої трави дурні але могутні бички, яких ми відгодовуємо на м’ясо, виконуючи волю нашого дорогого й мудрого керівництва. Славні лицарі, запрошуємо вас на наші смарагдові луки для битви, про яку менестрелі та кобзарі співатимуть століттями, смакуючи кожну мить цього неперевершеного турніру! Шляхетні сміливі супротивники неодмінно чекатимуть на вас у полі, і ніколи не відмовляться від двобою з гідними бійцями чоловічого роду.
З повагою, Ваші виборці
