Імена персонажів цієї статті змінені.
Мого сусіда в Колісниківці на початку листопада минулого року мобілізували. Хлопець пройшов навчання, а потім відбув у військову частину. Виконував свої обов’язки як військовий на Донецькому напрямку.
А потім, із середини січня вже поточного року, перестав виходити на зв’язок.
Родичі хлопця пару тижнів просто чекали, сподіваючись, що Костя, назвемо його так, обізветься. А потім, оскільки ми підтримуємо доброзичливі стосунки, запитали поради.
Порада була дуже простою і однозначною:
— Йдіть у ТЦК до військового соціолога і пишіть заяву.
Батько Кості так і зробив. І в той же день отримав відповідь. На жаль, вона, та відповідь, була не надто втішною. Батька повідомили, що в третій декаді січня його син зник безвісти.
Керівник місцевого підрозділу ТЦК та СП Віталій Кгаєвський, з яким довелося поспілкуватися, із цього приводу пояснив:
— Наші співробітники допомагають людині написати заяву встановленої форми. Ми, у свою чергу, засобами спецзв’язку адресуємо її у військову частину. Відповідь звідти надходить дуже оперативно, протягом кількох діб, а то й годин. Взагалі, по закону в нас є 10 днів для того, щоб повідомити родичів, як у цьому випадку, що військовослужбовець рахується зниклим. Але ми робимо це протягом доби.
Батько Кості сходив у відділення поліції, здав матеріал ДНК, написав необхідні заяви на отримання виплат за сина.
І все. Чоловік сказав:
— А що я ще можу зробити? Хіба що молитися, щоб знайшовся і був живий.
У Кості була кохана дівчина. Назвемо її Валя. Буквально через день після того, як стало відомо, що Костя рахується зниклим безвісти, вона написала про це у Фейсбуці. І розмістила там фото Кості.
…Автор цієї статті завжди був категоричним противником розміщення подібних повідомлень у соцмережах. Як і бездумного їх розповсюдження.
Думаю, ви теж часто бачите у ФБ щось на кшталт: «А в Києві в госпіталі Бурленка лежить хлопець».
І люди клацають, репостять, думаючи, що роблять щось корисне. Хоча можна витратити 30 секунд, спочатку подивитися на дати появи цього фото, а потім через Гугл дізнатися, що в Києві ніколи не було госпіталю Бурленка.
Колись довелося дискутувати із чоловіком, який перепощує постійно фотографію солдата, який зник півтора роки тому. Свої дії він пояснює тим, що через соцмережі постійно знаходять зниклих собак і котів.
Ну, як тут посперечаєшся? Таки ж правда, знаходять. Собак і котів, а не солдатів із поля бою.
…Через кілька днів захожу на сторінку Валі. Бачу, що відгуки були. Але цілком прогнозовані. Хтось поцікавився повним номером військової частини Кості, хтось — місцем дислокації.
А потім Валя написала сама:
— Все, не шукайте, він знайшовся, він живий.
Чесно скажу, після прочитання цього коментаря у нас із дружиною півдня був радісний настрій. Нібито й чужа нам людина. Просто сусід по селу. Але ж як приємно і радісно дізнаватися, що він вже не зниклий безвісти.
А потім професійний скепсис дає про себе знати. Невже таки можна знайти зниклого військового через ФБ? Невже дива бувають? І Дід Мороз є?
Телефоную Валі. Вона не відповідає. Телефоную батьку Кості.
Той пояснює:
— Та немає ніякої інформації. Я у ТЦК перепитував. Вони нічого не знають.
Таки зв’язуюся із Валею. Вона каже, що Костя їй написав, він у госпіталі.
— А чому не подзвонив? А чому сама не подзвонила?
— Так номер закритий.
Зрозуміло. Описую Валі сценарій, по якому далі будуть розвиватися події. І попереджаю, що грошей «для Кості» не дам. Адже не збираюся фінансувати якусь падлюку, яка «розводить» нещасну дівчину для того, щоб купити собі наркоти.
Через два дні читаю повідомлення від Валі:
«Позичте 500 гривень… Позичте 300 гривень на продукти… Він живий, він уже їде із госпіталя».
Так, «їде». Потім у нього вкрадуть гроші, потім він відстане від автобуса чи поїзда і йому будуть потрібні гроші на новий квиток… Потім із ним ще щось станеться і проблему можна буде вирішити, надіславши 200, 300, 500 гривень.
Зараз ми пробуємо вивести Валю із цього емоційного стану, коли вона не усвідомлює реальності, а просто виконує побажання падлюки по той бік хвейсбука.
А для вас, читачі, нагадую прості правила поведінки.
Що не можна робити:
- Виставляти фото зниклого/ї у військовій формі в соцмережах.
- Називати військову частину чи батальйон.
- Вказувати точну останню локацію зниклого.
- Тегати його/її профіль у соцмережах.
- Повідомляти ці відомості стороннім людям.
Чому це не можна робити:
- Якщо військовий/а у полоні, то може розповісти зовсім іншу історію. Ваші відомості можуть коштувати йому життя.
- Він/вона може вдавати цивільного та намагатися вийти з оточення в цивільному одязі.
- Розкриття позицій підрозділу зниклого/ї може загрожувати його/її побратимам.
Стережіться шахраїв! Детальна інформація про зниклого/лу в групах пошуку в соцмережах може привернути увагу шахраїв.
Так, на Миколаївщині вже є вирок суду по жінці, яка адмініструвала групи з пошуку зниклих у Facebook та Viber. У суді було доведено 76 епізодів, у яких вона виманила з рідних зниклих військових майже 270 тисяч гривень.
Для пошуку зниклих та щодо обміну полонених варто звертатися лише до уповноважених державою органів. Їхні послуги безоплатні. Якщо вам пропонують заплатити за «сприяння» — зверніться до поліції.
Гарячі лінії Офісу Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин:
- Повідомити про зниклих безвісти осіб можна за номером: 0 800 339 247;
- З-за кордону та із тимчасово окупованих територій щодо зниклих осіб можна повідомляти у VIBER i TELEGRAM за телефоном: (095) 896‑04‑21;
- Також повідомити про втрату зв’язку із рідними можна особисто Уповноваженому за номером: (099) 792‑01‑26;
- З питань, що стосуються Єдиного реєстру зниклих безвісти осіб, звертайтеся на гарячу лінію: (050) 240‑85‑29;
- Родини зниклих безвісти можуть отримати юридичну допомогу за телефоном: (066)053–11–39. Графік роботи гарячих ліній: з понеділка до п’ятниці з 09:00 до 18:00.
- У вихідні повідомлення приймаються у Viber i Telegram за номером: (095)896–04–21.
