З першого дня війни створена мною волонтерська команда активно підтримує захисників. І в кожну посилку на фронт ми завжди кладемо частинку домашнього тепла — смачну випічку, яку дбайливо готують наші невтомні господині.
Юлія Ярошенко, Тетяна Постольник, Ірина Коршенюк, Таня Протас, Лідія Щербацька, Світлана Приходько, Надія Вовченко, Валентина Хомович, Наталія Куленко — це наші вірні, перевірені роками спільної роботи, невтомні і незламні трудівниці тилу. У будь-який час доби варто лише звернутися до них — і кожна з них приготує те, що в неї найкраще виходить — булочки, пиріжки, печиво, книші.
Коли бували періоди без світла і води, ці господині прилаштовувались до обставин, випікали вночі, в той час, коли на кілька годин давали електроенергію, аби порадувати наших хлопців і дівчат у окопах. А там уже чекають, і часто в мене питають:
— А пиріг тертий передаси цього разу? А пиріжків з капустою смажених так хочеться, будуть?
І хочеться сказати особливе дякую господиням, чиї руки пахнуть домашньою випічкою. Вони можуть навіть не знати тих хлопців, для яких печуть. Не знати їхніх імен, не знати, скільки їм років, з яких вони міст і сіл, хто чекає їх удома.
…Проте знають головне — вони там, щоб ми тут могли жити.
Поки наші воїни тримають зброю, наші невтомні бджілки тримають у руках тісто. Поки воїни стоять під обстрілами — тут стоять біля гарячої духовки. Поки хлопці захищають наші домівки — наші господині вкладають у кожну домашню булочку чи пиріг частинку тепла свого дому. І, можливо, для когось це просто пиріжок, круасан чи шматочок запашного домашнього хліба… А для воїна на передовій — це може бути маленьке нагадування про мирне життя. Про маму. Про дружину. Про дітей. Про кухню, де пахне випічкою. Про дім, до якого він дуже хоче повернутися.
Можливо, саме цей запах на кілька хвилин поверне його думками туди, де безпечно. Туди, де його чекають. Туди, де замість вибухів чути сміх дітей і дзенькіт чашок на кухні.
Вдячність нашим господиням за те, що не дозволяють нашим захисникам відчути себе забутими. За кожне замішане тісто. За кожну ніч, коли пекли. За кожну годину біля духовки. За кожну коробочку, яку дбайливо складали. За кожне: «А може ще щось додати хлопцям?». За те, що руки втомлюються, але вони все одно продовжують працювати. Бо любов — це не завжди гучні слова.
Іноді любов — це борошно на руках, гаряча духовка, втомлені руки і десятки домашніх пиріжків, які їдуть сотні кілометрів до тих, хто захищає країну. Нехай кожен шматочок цієї випічки скаже нашим воїнам те, що ми не завжди можемо сказати словами: «Ми пам’ятаємо про тебе. Ти потрібен. Тебе чекають. Ти не один».
Низький уклін кожній господині, яка долучилася до нашої спільної справи.
Нехай Бог береже ваші руки, ваші родини та всіх тих, для кого ви сьогодні печете.
Основну частину продуктів для випікання купують самі господині, проте окрема вдячність тим людям, які допомагають продуктами для випічки — Сергію Галушко (постійна допомога цукром, борошном), Юрію Білашу (олія) та донатять на продукти — Світлана Хмілевська, Людмила Бондаренко, Віктор Рибалко, Наталія Чуніхіна, Валентина Семиног, Лариса Степанова.
А нашим захисникам хочеться сказати: «Нехай це домашнє тепло, запах і смак малої батьківщини зігріє навіть там, де холодно, страшно й важко. Ми будемо тримати тил стільки, скільки буде потрібно».
Приєднуйтеся, хто може і хоче.
Карта допомоги ЗСУ: 5457 0825 5854 6755
