На останки людини наткнулися ще у квітні шукачі металобрухту. Вони вже давно застосовують у своїй справі саморобні металошукачі. І ось, працюючи на околиці Світлогірського, вони почали розкопки у місці, де прилад зафіксував наявність металу. На глибині півтора метри «металістів» чекав шокуючий сюрприз. Спочатку вони виявили дві саперні лопати, швидше за все, саме на них і спрацював металошукач. Поряд знайшли інші предмети воєнної амуніції, а також останки людини. Люди одразу повідомили про знахідку сільського голову Наталію Петренко та дільничного інспектора міліції Віктора Тимцуника.
Через кілька днів до розкопаної могили прибули правоохоронці — начальник Кобеляцького райвідділу внутрішніх справ Сергій Терела, слідчий Сергій Вільховий, експерт Дмитро Кравченко та судмедексперт Олександра Єрмолова. Слідчо-оперативну групу вже чекав місцевий житель Олег Нікіфоров. Саме він і знайшов могилу. «У мене в самого два дядька загинули у тій війні, — повідомив чоловік. — І де вони поховані, ніхто не знає». За словами чоловіка, на узбережжі Дніпра у 1941–43 роках відбувалися жорстокі бої Червоної Армії з військами вермахту. Тому знахідки, подібні тій, яку виявили у квітні 2010‑го — не рідкість. «Може, хто просто тихенько забирає метал і закопує яму, але я так не можу, — розповів Нікіфоров. — Не по-людськи це. Хтось, може, і моїх родичів перезахоронить».
Із світлогірської могили правоохоронці дістали металевий шолом, компас, протигаз, кобуру для нагана, штик-ніж, патрони, затвор гвинтівки СВТ, олівець, шеврон. Судмедексперт Ольга Єрмолова на місці одразу визначила, що останки належать молодій людині. «Це зрозуміло, судячи із щелепи, — прокоментувала фахівець. — Щоб зробити інші висновки, потрібні додаткові дослідження».
Колишні фронтовики, до яких міліціонери звернулися за консультацією, стверджують, що загиблий, швидше за все, був офіцером і загинув у 1941 році. Рядові солдати у ті часи не мали біноклів, компасів та двох видів зброї. Така зброя була у військових лише на початку війни. Пізніше нагани замінили пістолетами, а гвинтівки — автоматами. На жаль, шукачам не вдалося знайти іменного жетона, який би дав змогу точно ідентифікувати особу загиблого. Фахівці вважають, що офіцера не хоронили. Його просто засипало землею в окопі. Адже у 1941‑му році зброю до могили не клали. Її катастрофічно не вистачало і то було недозволеною розкішшю.
Урочистості з приводу захоронення тіла невідомого радянського воїна відбулися у Світлогірському шостого травня по обіді. На траурний мітинг приїхало все керівництво району — голова РДА Анатолій Таранушич, голова райради Володимир Жуков, районний військовий комісар Сергій Чекрізов. Із промовою виступив Михайло Куліш, голова світлогірської ветеранської організації. Він сказав: «Нехай ми не знаємо ні імені цього воїна, ні його національності. Але ми повинні поховати його по-християнському обряду і з військовими почестями».
До місця захоронення — Братської могили, що в центрі Світлогірського, останки воїна, які поклали в невеличку труну, оббиту червоним оксамитом, несли учасники козацької громадської організації «Міжнародна академія козацтва». Спочатку по селу йшла відносно невеличка процесія. Але скоро вона перетворилася у величезну колону. Майже тисяча світлогірців прийшли, щоб взяти участь в урочистостях. Люди йшли у складі колони або супроводжували її, їдучи на велосипедах.
Загиблого відспівав місцевий священик Михайло Костенко. Пам’ять про воїна вшанували хвилиною мовчання та салютом.
