На зустріч із непростим суперником дует тренерів новосанжарської команди виставив наступний склад: Євген Довгаль — Андрій Чумак, Вадим Олешко, Олександр Буртняк, Сергій Соломашенко — Владислав Олійник, Олександр Кириленко, Владислав Мокляк, Роман Неберя — Євген Козаченко, Андрій Томілін. За клубною приналежністю гравці у складі поділилися майже порівну: шість чоловік — із новосанжарської «Сили ради», п’ятеро — із руденківської «Зорі». На жаль, навіть цей комбінований склад не зміг чинити супернику більш-менш гідний супротив.
Хоча почалася гра із наших спроб провести атаку. Але форварди «Стандарта» за м’яч зачепитися не змогли, півзахист їх не надто підтримав і м’яч швидко і надовго перейшов до гравців «Маяка». Розпоряджалися ним вони впевнено і майстерно, тому одразу виникло побоювання, що голу у ворота «Стандарта» чекати доведеться недовго. В одному з епізодів на виручку Євгену Довгалю прийшла лише поперечина воріт. А потім, у ході чергової атаки, гравці гостей заробили кутовий і після його подачі відкрили рахунок — 0:1. Контршансів у господарів до перерви так і не з’явилось, натомість гравець «Маяка» ударом з-за меж штрафної перевірив на міцність стійку воріт.
Після перерви картина гри стала зовсім сумною для господарів. Гості цілком контролювали центр поля, робили з м’ячем що і як хотіли і, зрештою, били по воротах. Ще двічі воротаря «Стандарта» рятувала стійка. А потім прийшов і неминучий другий гол. Гравці «Маяка» розіграли все «до вірного» і нападник забивав уже в порожні ворота — 0:2.
Шанси «Стандарта» на відіграш дуже скоро стали зовсім примарними. Наш півзахисник Роман Неберя зніс у центрі поля гравця гостей, отримав другу «жовту», потім — «червону» і залишив межі поля. У меншості та ще й проти сильнішого суперника — ситуація взагалі безнадійна.
Але на якісь кілька хвилин гравці «Стандарта» подарували вболівальникам надію. Це досвідчений форвард Віталій Баранович після пасу із своєї половини вийшов сам на сам із воротарем мало не від центральної лінії. Зблизившись із голкіпером, нападник обійшов його фінтом управо і закотив м’яча до порожніх воріт — 1:2!
Але надія, з’явившись, зникла знову — гравці «Маяка» зібралися і забили третій м’яч — 1:3. Питання переможця було знято.
Глядачі розходилися із стадіона із невеселим настроєм. Більшість із них нарікали на погану гру команди господарів і на невтішні результати останніх турів — три поразки поспіль. Але з-поміж звичних уболівальницьких суперечок довелося почути і уривок одного досить показового діалогу.
— Ну що, я ж казав — знову програють!
— А я ж перший раз в цьом году на футбол прийшов — і таке…
— Так не ходи!
— Е — ні! Ходити треба!
І приходять. І сидять усі дев’яносто з гаком хвилин. І лають хлопців останніми словами. Але ж і вболівають за них. Бо знають, що на полі — свої, санжарські та руденківські хлопці, які сьогодні програють, а завтра, може, зіграють внічию. А там, дивись, і виграють. Саме тому люди і йдуть на стадіон. І з кожною неділею їх стає усе більше.
