Читайте також:
Щоб не печалилася садиба за тими, хто вже сюди не повернеться…
Традиційно воно відбувається просто неба. Не вибудовують для цього ніякої сцени та підвісок. Просто розставляють під старими крислатими яблунями лавочки, покривають їх самотканими доріжками, — от і готове місце для гостей. Слава Богу, дощ не зіпсував свята, а зробив його камернішим, бо зібралися лише істинні прихильники творчості нашого великого земляка. Тому атмосфера була по-рідному тепла. Промови не читалися з папірця, а проголошувалися душею і серцем. Ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Микола Степаненко, голова Кобеляцької районної державної адміністрації Анатолій Таранушич, професори дніпропетровських вузів Віктор Пушкін, Анатолій Поповський та інші говорили про диво пророчого Гончаревого слова і особливість таланту письменника, про те, як світить нам усім зоря Олесевої хати, як всесильним соборним дзвоном звучить в Україні його незабутній голос, спонукаючи народ до духовного відродження.
Звичайно ж, серед учасників свята найшанованішими були близькі й рідні Олеся Гончара. Як завжди, прибула, незважаючи на досить поважний вік, його сестра Олександра. Але, на жаль, цього разу не змогла приїхати дружина Олеся Терентійовича, Валентина Данилівна. Натомість прислала онуку, теж письменницю, Лесю Гончар та її чоловіка, відомого українського скульптора, Руслана Найду з їхніми дітьми — Нестором та Дем'яном. Правнуки Гончара, одягнені, як і батько, у вишиванки, чудово почувалися у своєму прадворі й весело спілкувалися з гостями. А коли закінчилися урочистості, всі посідали за столи — це вже така традиція — пообідати і заспівати українських народних пісень, які так любив письменник. Щоб з'єднала пісня небо і землю, живих і померлих, щоб не печалилася садиба за тими, хто вже сюди не повернеться…
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
