За загальним правилом, майно, набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю. У той час, взяті на себе зобов’язання при набутті цього майна й не тільки, є теж спільними і вони не припиняються навіть після розірвання шлюбу, особливо, якщо такі обов’язки закріплені договором поруки.
Що ж робити, коли шлюб розірвано, один з подружжя не користується придбаним у кредит майном, а договір поруки чинний і кредитор у будь-який момент може заявити свої вимоги із його повернення?
Так, у статті 559 Цивільного кодексу України, яка дає чіткий перелік підстав для припинення договору поруки, відсутня підстава для його припинення у зв’язку з розірванням шлюбу. Та проаналізувавши частину 1 статті 652 ЦКУ, можна прийти до висновку, що зміна істотних обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, дає підстави змінити або розірвати його.
З цього приводу висловився Верховний Суд у своїй постанові у справі № 6-152цс13, де зазначив, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов’язок для другого лише в тому разі, якщо він укладений в інтересах сім’ї, а майно, одержане за цим договором, використовується для потреб сім’ї.
Тому, як варіант, радимо звертатись до суду з позовом про розірвання договору поруки й доводити, що в момент укладання договору стороні не було відомо про намір та бажання іншої сторони розірвати шлюб і на сьогодні майно, яке було придбано в кредит, не використовується в інтересах сім’ї.
Гора весільних подарунків для молодят — справа приємна. Їх приймають разом, користуються ними разом. Однак при розлученні подароване на весілля майно не здається таким уже і загальним.
Часто подружжя ділить подарунки за принципом «мої родичі або друзі подарували, значить — моє». Але при розподілі немає значення, чиї друзі або родичі дарували. Важливо, кому подаровано майно: одному з представників подружньої пари чи обом. У більшості випадків подарунок на весілля дарують молодятам, і це — весільна традиція.
Таким чином, подароване майно є спільним, при розлученні підлягає розподілу. Однак, якщо чоловік доведе, що подарунок піднесли на весілля особисто йому, майно визнають особистою власністю.
Довести суду дарування в такій ситуації непросто. Доказами можуть бути свідчення дарувальників, інших присутніх при даруванні осіб, речові докази (наприклад, дорогий годинник з написом), письмові докази (договір дарування).
Якщо є документальне підтвердження факту дарування, свідчення суд до уваги не приймає.
Дуже часто трапляються випадки, коли під час перебування осіб у шлюбі чоловік і дружина купують житлове приміщення, право власності якого реєструють або на чоловіка, або на дружину. Після розірвання шлюбу виникає питання: чи має право один з подружжя на частку житлового приміщення?
Згідно статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 71 Сімейного кодексу, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частиною 3 статті 71 Сімейного кодексу, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Сьогодні законодавець максимально оперативно підходить до процесу розлучення. Якщо раніше суд надавав строк «подумати», то зараз достатньо лише бажання одного із подружжя. Мабуть, єдиною правовою гарантією, яка ще хоч трошки уповільнює цю безрадісну подію та направлена на спробу зберегти сім’ю, є стаття 110 Сімейного кодексу.
Верховний Суд підтвердив, що чоловік не може за будь-яких обставин розлучитися із дружиною, якщо вона вагітна. Поданий позов про розірвання шлюбу просто не повинен розглядатися судом. Тобто, суддя має відмовити у відкритті провадження та залишити позов без розгляду. Якщо все ж таки провадження буде відкрито, то суддя, встановивши факт вагітності жінки, зобов’язаний припинити провадження.
До речі, таке обмеження стосується і дружини, а не лише чоловіка.
Навіть якщо чоловік подав позов до суду ще тоді, коли дружина не була вагітна і формально не порушив статтю 110 Сімейного кодексу, факт вагітності дружини, підтверджений довідкою медичного закладу, є безумовною підставою, яка унеможливлює подальший розгляд позову про розірвання шлюбу.
Зачекайте, йде завантаження...
