Тимчасові та сезонні працівники – такі ж працівники, як і всі інші, тому трудові відносини з ними будуються в загальновстановленому порядку, з урахуванням загальних норм трудового та податкового законодавства. У той же час відповідно до статті 7 КЗпП особливості праці тимчасових і сезонних працівників регулюються окремими нормативно-правовими актами. На сьогодні такими документами є Указ Президії Верховної Ради СРСР № 310
«Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» (Із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26. 01.1983 року №8723-Х) та Указ Президії Верховної Ради СРСР № 311 від 24.09.74 року «Про умови праці тимчасових робітників і службовців", які діють у частині, що не суперечить законодавству України.
Щоб тимчасовий працівник випадково не став постійним, під час прийняття його на роботу потрібно чітко визначити дату, коли мине двомісячний (чотиримісячний) строк роботи.
Указ № 310, на відміну від Указу № 311, не містить визначення поняття «сезонний працівник», натомість вказує, які роботи вважаються сезонними, – це роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше шести місяців (п. 1 Указу № 310).
Порядок прийняття на роботу тимчасових і сезонних працівників у цілому такий же, як і постійних. Усі етапи їх оформлення стандартні, хоча особливості все ж існують.
Особа, яка працевлаштовується, незалежно від її тривалості, має написати заяву про прийняття на роботу. Вона складається в довільній формі, але повинна містити всі необхідні реквізити. У ній необхідно вказати період, на який працевлаштовується працівник, бажану посаду (професію) і вид роботи (сезонна чи тимчасова). Також якщо працівника приймають на тимчасову роботу, він має вказати в заяві причину чи підставу для таких нетривалих трудових відносин.
Оскільки із сезонними та тимчасовими працівниками трудові договори укладають або на визначений строк, встановлений за згодою сторін (п. 2 частини першої ст. 23 КЗпП), або на період виконання певної роботи (п. 3 частини першої ст. 23 КЗпП), це означає, що такі трудові договори є строковими.
Дуже важливо правильно обчислити строк трудового договору. По-перше, слід пам’ятати, що трудовий договір під час прийняття на сезонні роботи може бути укладено на строк, який не перевищує тривалості сезону (п. 4 Указу № 310) і є не більшим шести місяців, для виконання тимчасових робіт – не більше двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутнього працівника – не більше чотирьох місяців.
По-друге, потрібно правильно визначити останній день роботи, тобто дату звільнення. Керуватися слід нормами частини третьої статті 2411 КЗпП, згідно з якою строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП укладення трудового договору з працівником оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця. Також до моменту допущення працівника до роботи потрібно надіслати податковому органу повідомлення про прийняття його на роботу. Зазначені правила поширюються і на тимчасових та сезонних працівників.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємства, в т. ч. тимчасових і сезонних працівників. Отже, в тижневий строк після прийняття на роботу тимчасового або сезонного працівника кадрова служба повинна зробити запис у його трудовій книжці .
На тимчасових та сезонних працівників поширюються форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що діють на підприємстві.
Як і постійним працівникам, оплата праці за виконану тимчасовим або сезонним працівником місячну чи погодинну норму праці (обсяг робіт) має проводитися не нижче мінімальної заробітної плати (ст. 95 КЗпП).
І для тимчасових, і для сезонних працівників може застосовуватися як погодинна, так і відрядна форми оплати праці. Більшість сезонних працівників одержують оплату за фактично виконаний обсяг роботи за відрядними розцінками. Це, зокрема, працівники, які виконують роботи в сільському господарстві, лісовій промисловості, переробній галузі тощо. Натомість сезонні працівники санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку, як правило, одержують оплату за відпрацьований час.
Для тимчасових працівників не встановлено жодних закономірностей щодо застосування погодинної чи відрядної форми оплати праці: все залежить від того, на якій посаді чи за якою спеціальністю вони тимчасово працюють. Однак якщо працівника приймають на тимчасову роботу для заміщення тимчасово відсутнього працівника, то оплата його праці здійснюється на умовах, встановлених для такого тимчасово відсутнього працівника.
Тимчасові та сезонні працівники є застрахованими особами і, відповідно, на загальних підставах мають право на матеріальне забезпечення в разі настання страхових випадків.
Таким чином тимчасові та сезонні працівники є повноправними працівниками підприємства й на них поширюються всі трудові права й гарантії, передбачені законодавством. Єдина їх відмінність від постійних працівників полягає в обмеженому періоді роботи, який визначається під час прийняття на роботу.
Зачекайте, йде завантаження...
