Досить часто доводиться чути фразу від людей середнього і старшого віку, що вони живуть на світі виключно для своїх дітей. У це поняття ними включається як фінансова допомога, виховання дітей, готування їжі та прибирання. Фактично батьки, здебільшого матері, не відпускають дітей від себе, продовжуючи втручатися в їхнє життя і контролювати кожен крок. І відбувається це навіть коли виростають онуки. Такий термін називають гіперопікою.
У науковій літературі під поняттям гіперопіка розуміють «надмірне піклування батьків про свою дитину, їх бажання вберегти дитя від усіх мислимих та немислимих небезпек, максимально полегшити життя». Досить детально про поняття «турбота» й «гіперопіка» описано в матеріалі «У пошуках примарного схвалення. Як відстоювати особисті кордони у стосунках із рідними», підготованого виданням «The Village Україна». Стаття знаходиться за посиланням http://www.thevillage.com.ua/village/city/emotional-boundaries/307709-6. І фундаментальна робота психологів навчить відрізняти турботу від гіперопіки.
По-перше, дитина виростає абсолютно неадаптованою до самостійного життя. Через постійну «турботу» батьків, дитина навіть у підлітковому і дорослому віці не має особистого простору, не може самостійно робити вибір, постійно чекає на допомогу збоку рідних. Таким чином, гіперопіка призводить до появи соціально неадаптованої особи.
По-друге, не кожна дитина сприймає надмірну опіку батьків, як необхідність. Частина дітей починають протестувати проти тотального контролю їхніх дій. На такому підґрунті виникають постійні скандали, діти намагаються знайти розраду на вулиці, часто потрапляючи під вплив поганої компанії. Вони починають вживати алкогольні напої, наркотики, палити. А батьки, не розуміючи зерна істини, продовжують опікуватися дітьми, звинувачувати всіх навколо в тому, що трапляється з їхнім чадом, водити їх до психологів, і гнути свою лінію далі. У більшості випадків подібні сценарії закінчуються плачевно.
По-третє, батьки можуть «пробивати» особисті кордони навіть після того, як син чи донька створили власну сім’ю. Вони намагаються повчати молодь, як слід будувати сімейні відносини, постійно виправдовують і жаліють свою дитину. Особливо це стається, коли молода сім’я живе разом із батьками або недалеко від них. Як наслідок, або пара розлучається, або розриває стосунки з батьками, або постійно свариться, коли мова заходить про батьків і їх пропозиції.
Психологи радять приділяти увагу своїм рідним, але при цьому не позбавляти їх особистого простору. Тоді відносини в сім’ї будуть чудові, а батьки житимуть один для одного і не забуватимуть при цьому про своїх дітей.
Зачекайте, йде завантаження...
