Декілька порад, які допоможуть дбайливим батькам попередити розвиток ігроманії у вашої дитини.
Раніше «важкою дитиною» називали малолітнього хулігана, який цілими днями пропадав на вулиці, а повертався додому з подряпинами та синцями від бійок.
Сучасні діти проводять дуже багато часу за своїм комп’ютером: тихо, не пустують. Батькам радіти б — не нарадуватися… Але ж ні. Таких дітей зараз теж прийнято вважати «важкими».
Багато сімей мають достатній рівень доходів, щоб дозволити собі придбати для дитини персональний комп’ютер. Це, звичайно, позитивно впливає на розвиток дитини. Діти швидше, ніж дорослі, опановують різні програми. Освоївши їх і зацікавившись, наприклад, комп’ютерною графікою, дитина може потім продовжити свою кар’єру на цьому підгрунті.
Якщо комп’ютер має доступ до Інтернету, дитина може завести свій блог або активно спілкуватися в соціальних мережах, заводячи масу нових друзів, у тому числі і за кордоном.
Не варто однозначно вважати, що комп’ютерні ігри несуть одну шкоду і жодної користі. Навпаки, розумне використання ігор: покращує швидкість реакції, розвиває логічне мислення, пам’ять, здатність приймати самостійні рішення. На якому ж етапі безневинна гра переростає в ігроманію?
Якщо дитина грає в комп’ютерні ігри і одночасно добре вчиться, у неї є багато друзів, вона товариська і захоплюється, крім ігор, ще багатьма іншими речами, — ігрової залежності в такому випадку немає. Іноді батькам здається, що дитина грає занадто довго.
Але всяке захоплююче заняття притупляє відчуття часу — футбол і читання цікавої книги — у тому числі. Якщо діти після зробленого зауваження, з легкістю покидають комп’ютер і переключаються на щось інше, значить, вони і справді просто гралися.
Залежність з’являється, коли дитині важко відірватися від гри. Не в сенсі кинути грати і йти мити посуд, а кинути комп’ютерну гру заради мультфільму, спілкування з однолітками, іншими дитячими іграми.
Якщо ви помітите, що у дитини звузилося коло інтересів, вона не спілкується з іншими дітьми (або ж спілкується тільки з учасниками мережевих ігор), перестає встигати в школі, не хоче переривати гру навіть для того, щоб поїсти, якщо у неї спостерігається сухість очей, зниження апетиту і поганий сон, стає дратівливою — пора бити тривогу.
Деякі психологи вважають, що є діти зі схильністю до ігрової залежності. Часто це діти-аутсайдери. Якщо в дитячому колективі дитина почуває себе невпевнено, якщо до неї постійно чіпляються, вона просто тікає у свій, віртуальний світ.
Адже гра дає відчуття впевненості: можна прийняти будь-який образ, діяти, не рахуючись з іншими, усувати перешкоди шляхом насильства, а в разі помилки, гру можна повторити. Адже життів у грі може бути декілька.
Цей затишний світ поступово затягує маленького гравця. Усі проблеми в школі чи сім’ї відходять на задній план, при успіху або невдачі у кров надходить адреналін, який і спонукає повторювати гру знову і знову.
У деяких випадках ігроманами стають і цілком упевнені в собі діти. Вони часто хочуть бути самостійними, але батьки ставлять їх у суворі обмеження. У дитини немає своєї території, де б вона була господарем життя. Тому такі діти люблять комп’ютерні ігри, у яких вони самі створюють собі власні імперії.
Хоча і говорять, що ігрова залежність буває лише у дітей, наївно вважати, що вона пройде сама собою разом із дитинством.
Комп’ютерних ігор безліч, а стійка звичка тікати від страшних реалій життя може з часом тільки зміцнитися і перерости в алкогольну, наркотичну або залежність від азартних ігор. Чим раніше почати боротися з дитячою ігроманією, тим швидше вона виліковується.
Як же боротися з дитячою ігровою залежністю? Якщо комп’ютер тільки-но встановлений у дитячій кімнаті, привчіть дитину, що користуватися ним потрібно дозовано. Так само, як і дивитися телевізор.
Якщо ви помітили перші симптоми залежності, спробуйте виявити причину — чому дитина надає перевагу віртуальному світу, утікаючи від реального? Не можна допускати, щоб дитина перестала вам довіряти, необхідно підтримувати з нею душевний контакт.
Поцікавтеся, у які саме ігри грає ваше чадо. Можливо, це агресивні кровопролитні «стрілялки»? У такому разі не зайвим буде показати дитину психологу — садистські нахили виліковуються тим успішніше, чим раніше їх почати лікувати. Якщо маленький бунтар йде проти батьківських табу, намагається побудувати свій світ, тоді варто задуматися: а може дати дитині свободу в цьому, справжньому світі?
Приказка «клин клином вибивають», можливо, буде більш ніж доречною в тому випадку, якщо дитина з усіх сил намагається виграти гру або піднятися на більш високий рівень.
Адреналін, який активно виділяється в кров, спонукає дитину проявити напористість, кмітливість, лідерські якості. А згодом ці ж якості діти можуть проявляти і в дорослому житті.
Батьки часто не бачать проблеми в тому, що дитина багато часу приділяє комп’ютеру. Мовляв, дитина менше часу на вулиці проводить, не нахапається поганих звичок. Але от коли у підлітка падає успішність — вони починають бити тривогу.
Діти ростуть і розвиваються у грі. Друзі, подруги та іграшки — невід’ємна частина їх виховання. З друзями — як складеться, а от з іграшками так само, як і у батьків з доходами. Зараз діти мають усе це на комп’ютері, який часто замінює їм реальний світ, реальні іграшки і навіть реальних друзів.
Одна з найважливіших функцій комп’ютерних ігор — навчальна. Комп’ютер вчить аналізувати, мислити стратегічно, прораховувати свої дії на кілька кроків уперед. Не кажучи про те, що це сучасний засіб зв’язку, який діти просто зобов’язані вивчити. Використовуючи комп’ютер, діти вчаться шукати інформацію та аналізувати її. У комп’ютерних іграх дитина починає розуміти, що предмети на екрані — це не реальні речі, а тільки знаки цих реальних речей. Тобто, у дітей починає розвиватися так звана знакова функція свідомості — розуміння того, що є кілька рівнів реальності оточуючого нас світу: реальні предмети, картинки, схеми. Усе це чудово… Хоча, ні — не все. Дослідження показали, що у дітей, які часто користуються комп’ютером, знижується успішність. Здавалося б — чому? У спілкуванні з комп’ютером досить легко перейти межу розумного. Надмірне спілкування з комп’ютером може не тільки призвести до погіршення зору, проблем із хребтом та інших неприємностей. Але головне — це може досить негативно позначитися на психіці дитини. З одного боку, комп’ютерні ігри вимагають кмітливості, уміння мислити логічно, здатності тримати в пам’яті безліч варіантів.
Але з іншого — ігри з агресивним змістом здатні стимулювати жорстокість, перебудовувати свідомість. Плюс до всього в дитини може сформуватися психологічна залежність від гри і крім неї, її, узагалі, мало що буде цікавити.
При всій перевазі комп’ютерних ігор — вони створюють тільки ілюзію спілкування і навичок справжнього спілкування не дають. Особливо це небезпечно для сором’язливих дітей. Реальне спілкування для них — стрес. А комп’ютер дає можливість перенестися в інший, не такий напружений світ, де, у принципі, усе зрозуміло, його можна побачити, з ним можна пограти. Тому реальний світ, який висуває свої вимоги, де потрібно щось змінювати у собі, відходить на другий план. Такий відхід у віртуальну реальність може сформувати у дитини подібність психологічної залежності від комп’ютера, а спілкуватися з однолітками чи дорослими йому буде просто не цікаво. А якщо проблему запустити, то можна вже не до психолога, а до психіатра потрапити. А кому це потрібно? Природно, що позбавляти дитину комп’ютера не тільки безглуздо, але і нереально, тому що ваш «геймер» попрямує до комп’ютерного залу, яких зараз вистачає. Але й необхідно обмежувати час його перебування у віртуальному світі.
Як? Та просто приділяти дітям більше любові та уваги. За великим рахунком — саме це вони в комп’ютері і шукають. Адже, на відміну від вічно зайнятих батьків, у нього завжди є час із ними пограти!
Зачекайте, йде завантаження...
