Розповім історію, яка трапилась зі мною на трасі Полтава—Київ. Я стояв, чекав автобуса. До мене підійшов чоловік років 40–45, пристойно одягнений і на вигляд схожий на розумну людину, але ноги були взуті у босоніжки крізь які виднілись в’язані шерстяні шкарпетки. Ті босоніжки викликали в мене якісь невизначені жалісливі почуття, бо людина була не схожа на алкоголіка чи когось подібного, а на вулиці був мороз. Чоловік трохи постояв, а потім почав розмову. Чому він почав говорити — я не знаю, але, очевидно, ситуація змушувала говорити, а я йому здався тією людиною, з якою можна порозмовляти. Скоріше, чоловік просто не знав, що робити і як йому жити далі…
Його проблема була в тому, що син уже покинув два вищі навчальні заклади, куди влаштовував його батько на навчання, не хотів нічого робити вдома. Можна було б зайнятись бізнесом, пиляти дрова (він живе десь біля лісу) і продавати людям, але синові це непотрібне. Він міг лише пропивати ті гроші, що батько заробляв, і по кілька діб не з’являтись вдома. У батька був свій магазин, але за борги сина довелось його продати… Що тут порадити людині? Час не давав можливості з’ясувати, що і до чого. Єдине, що встиг, — порадити якнайскоріше «відлучити» сина від його «кормушки» та звернутись до психолога. Що буде, те й буде, але якщо і далі продовжувати таку ситуацію, то без батька син просто не жилець. Хай виживає сам, якщо йому дано жити, інакше він повністю розорить сім’ю, а в батька ж ще двоє менших дітей…
Ситуація дуже типова, мені таких траплялося досить багато в міру моєї професійної діяльності. Де причини і чому так виходить? Чому батьки, маючи вищу освіту, не спроможні правильно виховати своїх дітей, внуків?! Можна б сказати, що то якийсь вид покарання за якісь життєві помилки діда з бабою (прадідів), чи природа «відпочиває», чи чиясь помста і т. п. Не виключаю такого сценарію, але, на мій погляд, є й інші причини.
Одна з найголовніших — це бажаність дитини, особливо для матері. Вона є фундаментом для подальшого виховання людини. Якщо цей фундамент відсутній, то для виховання потрібно докладати надзусилля, а їх досить часто не вистачає, навіть коли є «фундамент».
Не менш важливо, як дитина проживає перші три роки життя. За цей час дитина «записує» основні схеми і механізми поведінки (хоча нам здається, що вона нічого ще не розуміє. Так, вона не розуміє, але записувати — записує), які потім буде реалізовувати в дорослому житті. Ці схеми і механізми неможливо «переписати» без бажання і свідомості людини. Це свого роду автоматичні програми дій, які можна переписати, але це дуже важко і складно, бо те, що записувалось роками, неможливо «переписати» за якісь години. Батьки часто цим моментом ігнорують (не знають) і дають дитині можливість записувати те, чого не слід (особливо сварки, різні реакції на поведінку дитини, неузгодженість у вихованні між батьками і т. п.). У дитині і так «намішано» по обох лініях різних схем і механізмів (генетично), і якщо їх «підсилити», то, звичайно, вийде гримуча суміш.
Взагалі у вихованні людини важко вияснити, що перше, що друге, все взаємопов’язане, випускати з виду не можна жодної дрібниці.
Третім, дуже важливим, моментом є знання того, що будь-яка людина від народження і до свого кінця завжди прагне, щоб було лише по її, так як вона цього бажає. У цьому немає нічого поганого, це цілком природно. Неприродно, коли людина цим зловживає і тим самим причиняє біль іншим людям. От саме в цьому прихований важливий прорахунок батьків, які так люблять своє чадо, що не помічають, як воно сідає їм на голову. А потім буде так, як у того чоловіка, або ще гірше (на жаль, так є). Дитина з перших часів існування має знати, що вона в цьому світі не одна, а крім неї ще є інші люди, з якими також потрібно рахуватись. На мій погляд, це найбільш важлива риса людини, коли вона в будь-яку хвилину готова поступитись іншій людині (немає значення в чому, головне — вона готова поступитись собі подібному). Тоді життя буде зовсім іншого змісту, а не так, як у нас зараз, коли ми готові в будь-яку секунду «задавити» іншого, і немає значення, за що, аби «задавити». До речі, це — результат автоматично виробленої програми.
Якщо у «поєдинку» з вашою дитиною (буде по її, чи по-вашому) рахунок на користь дитини, то ваша дитина розбалувана (особливо до шести років) і чекайте «ефекту» такого, як у того чоловіка. Це дуже важко змінити, але робити це потрібно, в першу чергу — для самої дитини. Іноді трапляються протилежні випадки, коли батьки «задавлюють» своїм «я» дитяче, а потім переключаються і на онуків.
Наступним прорахунком у вихованні є вміле маніпулювання дитиною своїми батьками. Дитина один єдиний раз зробила таке відкриття і вміло його використовує надалі. Це нагадує попередню ситуацію, але дещо завуальовано. Дитина це робить не «напролом», а замасковано. Батьки навіть не здогадуються, що їх «розводить» своя ж дитина. Особливо це добре вдається там, де в сім’ї нема єдиних вимог до дитини, де батьки використовують свою дитину в своїх інтересах (самі нею маніпулюють), де часто дитина хворіє, невиправдане втручання батьків у виховання внуків і т. п. Дитина, яка навчилась маніпулювати, може використовувати, з часом, які завгодно дії та вчинки. Їй важливо бути переможцем і в арсеналі використовуються які завгодно види зброї — від хвороби до втечі з дому і т. ін. Найефективніше лікування в таких випадках — дати дитині зрозуміти, що не буде жодного програшу з вашої сторони, а її перемогам прийшов кінець. Нічиєї можна досягти з часом, коли дитина підросте і почне розуміти, що й до чого.
Велику роль у ситуації вище згаданого чоловіка відіграли, я так думаю, великі розбіжності між словом і ділом. У вихованні це недопустимо, а в дорослому житті може закінчитись не лише проблемами в спілкуванні, праці, а й у здоров’ї дитини.
Дитину мають виховувати батьки. Дід з бабою, якщо бачать недоліки, мають підказувати, але ні в якому разі не «заміщати» батьків (маю на увазі нормальну життєву ситуацію, а не ту, коли батьків і на крок не можна підпускати до дитини). Звичайно, у діда з бабою більше життєвої мудрості, але її потрібно було вкладати у своїх дітей, тоді коли готували їх до життя, а так виходитимуть лише конфлікти, сварки, непорозуміння і т. п. Дитина в таких ситуаціях не знатиме, що робити, і буде себе звинувачувати у цих ексцесах.
На завершення цієї невеликої статті хочу нагадати мою улюблену народну мудрість: «Щоб з дитини виростить людину, потрібно сили та ума! Не бійся похвалить дитину, а бійся скривдить задарма!»
Зачекайте, йде завантаження...
