22 лютого – Всесвітній день енцефаліту. Енцефаліт – запальний процес, який уражає нервову тканину головного мозку і часто мозкові оболонки та субарахноїдальний простір, викликаний наявністю мікроорганізмів у мозковій тканині (може бути наслідком прогресування менінгіту).
Резервуар інфекції та шляхи зараження (у залежності від етіологічного чиннику; резервуар – зазвичай люди. Лише у випадку сказу – дикі звірі (лисиці, білки, кажани) та собаки, рідше – коти. Шлях інфікування – залежно від патогену – повітряно-крапельний або при безпосередньому контакті з хворим (чи його виділеннями), у випадку сказу – через укуси хворих звірів або безпосередній контакт пошкодженої шкіри чи слизових оболонок з їх слиною.
Енцефаліти (в тому числі вірусного ґенезу) не мають специфічної клінічної картини, яка б дозволила з абсолютною впевненістю відрізнити, власне, енцефаліт від енцефалопатії (метаболічного, токсичного, імунного та іншого походження).
Клінічні прояви енцефаліту залежать від того, чи залучаються у процес паренхіма головного мозку або мозкові оболонки, викликаючи енцефалітичний або менінгетичний синдром.
Тяжкість проявів широко варіює від лихоманки, що супроводжується головним болем, до тяжкого розладу з судомами, комою, неврологічним дефіцитом та летальним кінцем. Зазвичай початок гострий, з лихоманкою та погіршенням психічного стану. Можливі дратівливість, збудження, напади крику, сплутаність свідомості, делірій, сонливість, ступор чи кома.
Типові ознаки включають початкову стадію лихоманки, головного болю та блювання, що тривають менше тижня, за якими йдуть судоми, кома та неврологічний дефіцит з ознаками подразнення мозкових оболонок або без них. У клінічній картині домінують порушення свідомості, лихоманка різного ступеню та вогнищеві симптоми: якісне (психотичні порушення, розлади особистості) та кількісне (зниження рівня свідомості аж до глибокої коми включно) порушення свідомості; головний біль, нудота та блювання, брадикардія (симптоми набряку мозку та підвищеного внутрішньочерепного тиску); фокальні та генералізовані епілептичні напади; спастичні парези та паралічі, а також інші симптоми ураження пірамідного шляху (синдром ураження центрального рухового нейрону); парези та паралічі черепномозкових нервів (найчастіше ІІІ, VI, IV i VII); в’ялі паралічі (свідчать про ураження стовбуру головного мозку); мозочкові симптоми (найчастіше в клінічній картині вітряної віспи – запалення мозочка); погіршення пам’яті, навіть глибокі амнестичні синдроми; афазія, найчастіше моторна або змішана; вегетативні симптоми — підвищена пітливість, поперемінне зниження та підвищення частоти серцевих скорочень, гіпотермія або гіпертермія, підвищене слиновиділення (наприклад у клінічній картині сказу).
У випадку сказу розвивається енцефаліт, який може проявлятися клінічно з домінуючою психомоторною (збудлива форма) або млявим паралічем (паралітична форма). У збудливій формі виникають напади психомоторного збудження, галюцинації, порушення свідомості; пацієнт між нападами знаходиться у свідомості. Напади можуть бути викликані зовнішніми чинниками – акустичними, візуальними та тактильними подразниками. Вони можуть ускладнюватися виникненням генералізованих судом, припиненням дихання та раптовою зупинкою серця. На цій стадії сказу зустрічаються також патогномонічні симптоми: гідрофобія та аерофобія, під час яких виникають спазми діафрагми та додаткових дихальних м'язів. У деяких пацієнтів фаза збудження не виникає, а в клінічній картині домінує млявий параліч.
У гострій фазі – епілептичний статус, вклинення головного мозку (вторинне внаслідок підвищення внутрішньочерепного тиску). Пізні – стійкі парези та паралічі, епілепсія, психотичні порушення, порушення пам’яті, деменція, афазія.
Прогноз для пацієнтів з енцефалітом залежить від конкретного залученого інфекційного агента, тяжкості захворювання та того, як швидко проводиться лікування. У більшості випадків хворі з легким перебігом енцефаліту можуть повністю одужати, хоча цей процес може бути повільним.
Більшість хворих на вірусний енцефаліт одужують без наслідків. Найбільш частим довготривалим ускладненням після вірусного енцефаліту є судомні напади, які можуть спостерігатися у 10-20% пацієнтів.
Однак іноді у більш серйозних випадках захворювання може викликати втрату слуху та/або мовлення, сліпоту, незворотне пошкодження головного мозку та нервів, поведінкові зміни, когнітивні порушення, відсутність м’язового контролю, судоми та втрату пам’яті. У дуже рідкісних випадках пацієнти перебувають у вегетативному стані.
Після перенесеного енцефаліту пацієнти потребують правильної реабілітації. До цього процесу мають бути залучені сімейні лікарі, неврологи, нейро-психологи, за потреби – логопеди, фізіотерапевти, спеціалісти з лікувальної фізкультури, соціальні працівники.
Специфічні методи
Неспецифічні методи
Леся Тараненко, лікар-невропатолог неврологічного відділення КП «ПОКЛ ім. М.В. Скліфосовського ПОР»
Зачекайте, йде завантаження...
